Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Досвід волоховщини і кінець боротьбистів є однією з лекцій життя, котра вчить, що, по-перше, у таборі національних ворогів раз у раз можна знайти союзників, але ніколи приятелів, бо їх там нема. Такі союзники охоче допоможуть руйнувати власну державу, а ніколи не допоможуть будувати, бо вона для них шкідлива, по-друге, раз у раз треба йти на допомогу руїнницьким елементам ворожої нації в їхній боротьбі проти своїх соціальних ворогів, а ніколи не приймати такої допомоги для себе, і, по- третє, хто в боротьбі проти своїх соціальних ворогів базується на елементах ворожої нації, той неминуче закінчує в кращому випадку політичною смертю, у гіршому — ренегатством.

Розділ ІV

Ще одна делегація до росіян. Революційний Комітет Української Галицької Армії. Оцінка з боку наддніпрянців факту визнання Українською Галицькою Армією Радянської влади. Перші кроки з боку росіян до знищення Української Галицької Армії.

Обпікшись на союзі з денікіним, галичани все ж таки не втратили надії, що їм пощастить знайти таких росіян, котрі з доброї душі визнають суверенність України і допоможуть у боротьбі проти поляків. Галичани мали менше досвіду стосовно Росії, ніж ми. Пізніше й вони переконалися, що наддніпрянці мали рацію в своїх непримиренних позиціях. Але сталося це тільки тоді, коли Українська Галицька Армія знов опинилася майже оточеною, на цей раз уже червоними росіянами.

Непереможна віра в силу різних переговорів і паперових договорів, що неподільно панувала серед галичан, примусила нас піти на компроміс і згодитися вислати делегацію до червоних росіян. 27 грудня 1919 року від'їхала з Вінниці спільна делегація від обох українських армій в складі двох осіб — сотник Петрика (галичанин) і чотаря Веремієнка (наддніпрянець).

Вислання делегації не вплинуло на хід подій. Червоні росіяни, не звертаючи ніякогісінької уваги на всі наші делегації[20] посувалися на південь у райони, звільнені нами від Добровольчої Армії. Правда, вони з нашими делегаціями говорили. Але як говорили! Бодай ніколи пригноблені нації не діждали посилати делегації до своїх гнобителів. Говорили так, як говорив би хам в одежі джентльмена зі своїм рабом, а в той час ні на одну хвилину не зупиняв своїх заходів для знищення нас.

Наддніпрянська Армія теж не надавала значення переговорам з росіянами. Ми продовжували працю, покладаючись тільки на свої сили. Зате галичани вірили, їм не хотілося кидати районів, де лежали по шпиталях тисячі хворих на тиф стрільців та старшин. Їм так хотілося не рухатися з місця, що починали вірити в умови переговорів і щирість хоч би і яких обіцянок. А червоні росіяни обіцяли і обіцяли. Та не всяка віра рятує. Росіяни великі пани обіцяти, щоб ніколи не виконувати своїх обіцянок.

Не бажаючи розпочинати бійку з червоними росіянами, Начальна Команда Української Галицької армії залишила вінницю і від'їхала на південь. 30–31 грудня 1919 року галицькі частини вийшли з Вінниці, а 1 січня 1920 року там же у вінниці організувався Революційний Комітет Української Галицької Армії. Хто входив до складу, не відомо, бо не довелося бачити ні однієї відозви чи наказу, підписаних прізвищами членів комітету.

Найперше Революційний Комітет Української Галицької Армії творив «єдиний революційний фронт» з росіянами і, не чекаючи довго, підписав договір з Революційним Комітетом Поділля І (комітет російський) про перехід Української Галицької Армії на сторону Червоної Російської Армії. Залишається невиясненим, чому Революційний Комітет Української Галицької Армії підписував договір з російським комітетом Поділля, а не з уповноваженими представниками Російського політичного центру. Цей договір був визнаний пізніше майже цілою Українською Галицькою Армією.

Свої найближчі цілі Революційний Комітет Української Гадицької Армії оголосив у відозві «До галицьких стрільців і старший» Зміст відозви[21]такий: «Надійшла хвиля відповіді Денікінові иа київську зраду, шляхті на десятки тисяч інтернованих галицьких українців і плани супроти українського народу та державам Антанти за торг нашою кров'ю, почуваннями та землею. У Вінниці постав Ревком Української Галицької Армії, який поставив своїм завданням довести до швидкого порозуміння з тими українськими кругами, які стоять на платформі Української Радянської Соціалістичної Республіки, і, піддержуючи Український Радянський Уряд, стати основною частиною Української Червоної Армії

Українське Червона Армія понесе разом зі синьо-жовтим прапором червоний прапор революції…

Українське Галицька Армія має стати Червоною в цілості шляхом порядку і дотримуватися повної дисципліни.

Нашим стремлінням є, щоби це довершити разом з Наддніпрянською Армією і всіма іншими групами Українських Військ.

Теперішня збірна станиця Ревкому Української Галицької Армії, в яку мають зголошуватися всі галицькі стрільці та старшини, що виходять зі шпиталів або знаходяться на території, зайнятій радянськими військами, дбає про забезпечення галицьких українців». У кінці заклики.