Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Фактично серед наддніпрянських політичних кіл не знайшлося чоловіка, котрий би рішуче засуджував крок Української Галицької Армії. Для характеристики загальної думки, яка була між політичними діячами Наддніпрянщини, може послужити лист політичного референта Наддніпрянської Армії п. Феденка від 15 січня з Умані до командуючого Київською дивізією. Повідомляючи про факт визнання Українською Галицькою Армією Радянської влади, він говорить: «Не знаю я, чи відомо Вам про всі перипетії галицької трагедії, що називається «від Денікіна до большевиків». Факт той, що по напрямках, які брала наша армія, мені ясно, що про злуку армій наше командування не знало[22]. А така умова підписана була 24 грудня 1919 року, за якою Галицька Армія визнає один Уряд і одне командування на чолі з Генералом Омсляновичем-Павленком. Після цього акту треба було нашій армії рушити в район Вапнярки — Гайсина (у цих районах уже два тижні не було денікінців) і фактично закріпити з'єднання. Це не сталося. Галицька Армія, дожидаючи, почала роздумувати. Бо що ж ми можемо дати галичанам, окрім гарних слів? Ні грошей, ні Галичини. А большевики їм дають перше і обіцяють друге. 12 січня (а може, й пізніше) Галицька Армія оголосила себе частиною радянських армій з певного роду автономією».

Обговорюючи стан Наддніпрянської Армії, у тому ж листі він додає: «Коли стан нашого війська, стратегічне положення не дають змоги провадити партизанську боротьбу успішно, то законно цілком для війська шукати виходу, який те військо може врятувати як організовану одиницю. Цим виходом може бути допомога боротьбистам організувати окрему Українську Армію».

І. Мазепа не радить мати діло з боротьбистами. У листі до Командуючого армією від 23 січня 1920 року він наводить багато фактів, які, на його думку, вказують на «недовговічність сучасного большевизму на Україні», і вважає потрібним, щоби армія твердо стояла на позиції Української Самостійної Республіки, бо недостойно і дуже шкідливо для цілої української справи, щоби ідейні борці міняли свій прапор у той час, як ціла сума обставин за нами. Цей лист одержано в армії тільки 18 лютого 1920 року. У той час армія не думала міняти прапора. І. Мазепа не цілком правильно судив про «недовговічність сучасного большевизму» і безперечно помилявся щодо «цілої суми обставин», однак головне, що хоч з інших причин, ніж армія, він доходив до одного з армією рішення: «твердо стояти на позиції» і «не міняти прапора».

Ці Мазепа і Феденко — обидва члени одної соціал-демократичної партії, обидва урядові особи, але думки про момент і тактику висловлювали різні, бо говорили вони, як патріоти і державники, що в хаосі боротьби і революційної бурі над усе ставили збереження хребта Української Державності, який вони бачили в армії та повстанчих організаціях, що працювали в зв'язку з ними.

У самій Наддніпрянській Армії факт «галицької трагедії прийнято до відома». Для нас було ясним, що Україська Галицька Армія пливе за течією, не маючи рішучості повернути процесс. Поведеться їй — без великих жертв і труда допливе до берега, не поведеться — десь вдариться об скелю, і від неї залишаться самі спомини. Нам доведеться числити лише на власні сили.

Обидві українські армії своїм бажанням вважали боротися за ідею Соборної Української Держави. Обидві армії мали одну конкретну ціль: до виясненя політичної ситуації, принаймні, до весни 1920 року, зберегти себе як організовану бойову силу для того, щоби стати основою Української Держави. Обидві армії в серці пестили думку про час, коли договір 24 грудня 1929 року не буде таємним, коли з ним не треба буде ховатися перед ворогом. Та доля була проти нас. Будучи думкою вкупі, армії пішли різними шляхами, та все мріяли про момент фактичної злуки.

Свої рішення обидві армії приймали самостійно, бо урядові центри були далеко і коли й подавали деякі поради, то звичайно із великим запізненням. Тому в арміях не піднімались питання про «зраду» чи «авантуру» в зв'язку з тим чи іншим кроком своєї бойової сестри. Військові були більше об'єктивними військових, ніж політики щодо політиків.

Під час наради в Брацлаві 11 січня 1920 року Начальна Команда Української Галицької Армії мала два накази: один від Денікіна, а другий від червоних росіян. Вони не знали, котрий з них виконувати, бо один вимагав руху на південь, а другий — на північ. Якби командування Наддніпрянською Армією дало третій наказ, на що було право за договором 24 грудня 1919 року, то дуже можливо, що третій наказ був би виконаний. Одержавши рішучий наказ від нас, галичани напевне не зважилися б його не виконати, бо деякі частини Української Галицької Армії довгий час не хотіли червоніти, а з четвертою бригадою у червоних росіян навіть дійшло до бійки. Не одержавши наказу від нас, галичани рішення прийняли самостійно, з котрим ми мусили погодитися.