Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Але в Української Галицької Армії була одна конкретна ціль: хотілося охоронити українську озброєну силу до часу, поки ситуація не стане більш сприятливою для активної боротьби. Тому Українська Галицька Армія збиралася «стати осередком Української Галицької Червоної Армії», щоби цілі, зазначені у відозві, «довершити разом з Наддніпрянською Армією і всіма Групами Українських Військ». Беручи факт лише з боку бажання спасти від знищення українську озброєну силу, крок Ревкому Української Галицької Армії, безперечно, був більше доцільним, ніж перехід з тією ж метою до Денікіна. Останній сам гинув, і тільки зовсім короткозорі люди не бачили того, коли підписували договір. Той, хто гине сам, звичайно тягне до загибелі і свого союзника. Червоні росіяни тоді перемагали; вони годилися на певну автономію Української Галицької Армії. Тому надія зберегти від знищення Українську Галицьку Армію не була невиправданою. Ходило тільки про те, наскільки політичного хисту стане в галичан для того, шоби витримати лояльність до Росії аж до часу, поки дійсно можна буде «довершити» великі цілі, про котрі говорилося у відозві Ревкому.

До всього того у Києві формувався уряд у складі Петровського, Мануїльського і Затонеького. Галичани вірили, що є Український Радянський Уряд. Бо звідки вони могли знати, що то є російський уряд для України і що всі його члени одночасно є членами Російської комуністичної партії?

Українська Галицька Армія, будучи формально на стороні Денікіна, порівняно легко і без ризику могла навести зв'язок з нашою армією, опріч того, і червоні росіяни до галичан не ставилися не так прозріло, як до нас. Однак зв'язок не був налагоджений. Від Наддніпрянської Армії була вислана ціла делегація в складі полковника Никоніва, полковника Вишневського, четаря Вереміснка і четаря Макаренка, які намагалися, незважаючи на великий ризик, улаштувати зв'язок. Можна припустити, що Начальна Коман- ци кінської Галицької Армії була цілком захоплена політичними переговорами і настроями, що склалися у зв'язку з наближенням Червоної Армії, і тому не звернула належної уваги на зв'язок з нами, незважаючи на договір від 24 грудня 1919 р.

Відсутність постійного зв'язку з Українською Галицькою Армією завдавала нам чимало клопоту. У наказі армії ч. 18 від 16 січня 1920 року (с. Наливайка) говориться: «У Галицькій Армії Відомостей про неї не одержано через брак зв'язку, для його налагодження послано двох старшин: одного в район Балта — Бірзуля, другого в район Хощевата — Гайворон. Галицька Армія, крім того, що мала всі можливі засоби для налагодження зв'язку з пами, дотепер його не налагодила». А 19 січня 1920 року в наказі ч. 19 (с. Коритно) говориться: «За неперевіреними ще відомостями Галицька Армія перебуває на своїх старих місцях; доля їх невідома, зв'язку з ними немає. Частина Армії була оточена большевиками і приневолена була підняти червоний прапор». Тільки 20 січня одержано лист політичного референта Наддніпрянської Армії п. Феденка, в якому він повідомляє з Умані про факт визнання Українською Галицькою Армією Радянської влади.

Тим часом Українська Галицька Армія опинилася між трьома силами. Формально і явно Українська Галицька Армія підлягала Денікінові; мала вона таємний договір від 24 грудня про злуку з нами; Ревком Української Галицької Армії уже підписав договір визнання Радянської влади і підпорядкування армії російському командуванню.

Становище її було тяжке. Не маючи політичного проводу, не знаючи, з яким цинізмом росіяни відкидають усякі договори, якщо ті договори перестають бути корисними Росії, Українська Галицька Армія потроху хилиться і нарешті йде за найбільш рухливими одиницями. Вона не могла самостійно зважитися на той крок, який уже зробила Наддніпрянська Армія — воювати, не маючи ні бази, ні зв'язку з урядом. Її командири не мали потрібного досвіду для провадження партизанки; організація частин не відповідала такій формі боротьби, а головне, не було рішучості і твердості для того, щоби зрушити з місця!

11 січня 1920 року у Брацлаві відбулася нарада І. Мазепи з політичним референтом Української Галицької Армії Василем Чайківським, членом Галицької Національної Ради Шикериком і політичним референтом Наддніпрянської Армії Феденком. Нарада стояла перед фактом існування Ревкому Української Галицької Армії і його договорів. Формально наддніпрянці не погоджувалися на підняття червоного прапора Українською Галицькою Армією. Вони не вірили, що Українській Галицькій Армії вдасться зберегти свою боєздатність у спілці з червоними. Галичани, навпаки, головним аргументом за перехід на радянську платформу ставили бажання зберегти армію як бойову одиницю.