Різдвяні кружляння

Мені ніколи не набридне відчувати гладеньке тепло його торсу, те, як його руки зголодніло нишпорять мною, ніби він хоче торкнутися всього зразу, як він зариває пальці в моє волосся, коли я вкриваю його цілунками. Живіт Ендрю напружується під моєю долонею, стегна вигинаються, а потім він підтягує мене вгору й кладе під себе, рвучко дихає та грайливо нашіптує непристойності мені на вухо.

Ми покращили свої навички, — старанно практикувалися — але мене все ще дивує глибина емоцій, що накривають мене, коли б я не відчула його близькість, щоразу як він стає напруженим і трохи здичавілим. Ендрю дражнить мене через те, як я дивлюся на нього, але, гадаю, йому потай це подобається, бо те, як його очі поволі заплющуються тієї ж миті, як він опускається, — найгарячіше, що я колись спостерігала.

Я не дозволяю йому піднятися, не зараз. Виставляю руку вперед, і ми обоє дивимось на обручку на моєму пальці, сміємось із того, як по-іноземному звучать нашими голосами слова «чоловік» і «дружина».

Де ми це зробимо? Цікаво. Ендрю дивиться на мене, мов на дурну. Звісно, тут.

Ми влаштуємо маленьку весільну вечірку в колі нашої вибраної сім’ї. Таїті — гарне місце для медового місяця. Спершу собака, потім — діти.

Солодкі поцілунки сповільнюються, глибшають, а потім я сідаю зверху, а він дивиться з милою зосередженістю, граючись із кінчиками мого волосся, проводячи подушечками пальців по моїх вигинах, скеровуючи моє стегно, поки не починає пітніти й ставати наполегливим.

Я падаю на ліжко поряд із ним. Простирадла з м’якої гладенької бавовни холодять мені спину, а Ендрю заходиться кашлем зі сміху.

— І як я маю після такого ходити?

— Сподіваюся, Бенні мав на увазі, що ми спатимемо тут, — кажу я, повільно затамовуючи подих.

* * *

Але нам потрібні їжа та вода, до того ж лишається ще кілька годин до сну.

Він дивиться на мене й сміється.

— Не хочеш розчесатися?

Кинувши оком на дзеркало ванної кімнати, розумію, що моє волосся перетворилось на дике гніздо, губи розпухли й вкрилися синцями від поцілунків. Моя усмішка — любовно-п’яна й крива. Я роблю все можливе, щоби поправити волосся пальцями, але зрештою здаюся.

— Мої речі в машині, — кажу. — Бенні все одно, що в мене на голові.

Лише коли ми заходимо в кухню й семеро захоплених голосів вигукують: «СЮРПРИЗ!» — я розумію, чому Ендрю хотів, аби ми зайшли всередину та розповіли все Бенні, чому він запропонував мені розчесати волосся й чому почервонів мов буряк і регоче вдвічі більше. Рікі з Лізою не в круїзі. Тео не в Огдені за роботою над новим будинком, і хоча Кайл досі в Мангеттені, Аарон і двійнята — ні. Не впевнена, коли вони опинилися тут, чи як довго чекали на наш прихід, аби привітати нас із заручинами.

— Ви займалися боротьбою? — шепелявить Захарія, якому тепер не вистачає двох передніх зубів, а Аарон ледве тримається, щоб не вибухнути сміхом.

— Так, — серйозно відповідає Ендрю. — І поглянь — Мей виграла перстеник!

Мене поглинають обійми майбутніх свекра та свекрухи (!), а також Аарона та двійнят. Бенні не втрачає можливості покепкувати з катастрофи у мене на голові, а потім міцно мене стискає. Хоча це й найкращий сюрприз за весь день, дуже незвично не бачити моїх батьків і Майлза.

Взявши телефон із того місця, де лишила його на кухні, я фотографую свою ліву руку й пишу повідомлення мамі:

Я дивлюсь на екран в очікуванні позначки, що повідомлення прочитане, але воно відправляється надто повільно.

— Я чув, тобі подобається нове заняття, — каже Аарон, повертаючи мою увагу.

— Так! — широко усміхаюся. Тепер я — головна графічна дизайнерка в «Пивоварні на Їздових Собаках» — перспективній мікро-пивоварні лише за пів милі від Ред-Рокс і найкрутішого пивного саду в містечку. У мене в команді є двоє, що керують вебсайтом і соціальними мережами, а я створюю дизайн усякого обладнання — футболок, пивних кухлів, капелюхів, шапок та іншого фанатського мерчу. Власник був такий вражений моєю роботою, що попросив заново створити дизайн усіх їхніх лейблів і позначок, що означає, що мій витвір мистецтва одного дня буде на морозильних камерах по всій країні. На цю мить «Їздові Собаки» стали найвеселішою та путньою роботою, яку я колись мала.

— Куштував якось їхній імперський стаут, — відмічає Аарон.

— Не може бути! — Імперський стаут щойно здобув міжнародну золоту медаль; практично неможливо знайти його тут, не те що в Нью-Йорку.

— Один із батьків у школі — агент із продажів. Він мене з ними звів.

— Обожнюю тебе, — потягнувшись, цьомкаю Аарона у щоку. Навіть на іншому кінці країни в Мангеттені він лишається пов’язаним із тим, що відбувається на заході. Слідом за поцілунком я пригладжую рукою його посивіле волосся. — І шевелюру твою теж обожнюю.

— Ага, — усміхається він. — Найкоротша криза середнього віку в історії.

— Сподіваюся, Ліза десь записала обсяг виконаної роботи з фарбування.

— Чи бодай половину, — жартує він.

Та попереджувально регоче:

— Гей!

Я навіть не помічаю, як Ендрю вислизнув у машину й повернувся з моєю сумкою, поки не вручив її мені:

— Не хочу руйнувати сюрприз, але тобі це може знадобитися.