Різдвяні кружляння

— Який ще сюрприз?

Він здригається:

— Переліт твоїх батьків затримався. Але вони майже тут.

— Справді? — верещу я і швидко дістаю гребінець, зав’язую волосся у вузол на маківці.

Саме вчасно, бо мама вже виспівує моє ім’я, перш ніж з’явитися на порозі:

— Мей! Де моя дівчинка?

Позаду неї тато несе свою та її сумки й усміхається від вуха й до вуха.

Ендрю виринає за мною, щойно мама підіймається сходами й обхоплює руками нас обох.

— Я знала! — співає вона. — Знала, знала, знала!

— Як давно? — запитую.

— Що ж, порахуймо, — вона дивиться на Ендрю, прикидаючи, а тато обіймає кожного з нас. — Може, два місяці?

— Ми придбали квитки у квітні… — говорить він. — Виходить, довше.

— Я просив вашого дозволу в лютому, — хихотить Ендрю. — На нашу двомісячну річницю.

Виходить Ліза, і вони з мамою переходять на високі частоти й жвавішають, розділяючи щастя. Рікі, тато й Аарон дивляться один на одного — ну, почалося — й крокують всередину — очевидно, щоби відшукати пиво в новому модному холодильнику Бенні. Той вітає моїх батьків, а потім спускається вниз із Кеннеді, яка тримає книжку про листя. Тео бавиться з Захарією у вітальні. Я сумую за Кайлом, а ще за братом, але можу закластися, в їхньому настрої є крихітний електричний спалах навіть посеред їхніх зайнятих життів.

Я вловлюю невеликий шматочок того, що говорить мама:

— …тут, але до чи після Різдва? — і припускаю, що наше весілля планується без нас, що тиск стосовно онуків розпочнеться зовсім скоро, і що ми по лікоть будемо в клопотах решту життя. Усе це треба буде обговорити, але після того, як ми дамо наші присяги — коли б це не сталося — і, на щастя, нам не доведеться вести перемовини стосовно того, як взаємодіяти нашим родинам. Вони змішалися задовго до нашої появи.

Коли ми заходимо з сонячної вулиці назад у будинок, мої очі затримуються на картинці в рамці на стіні в новій вітальні. Здалеку важко сказати, що це, але зблизька я усвідомлюю, що переді мною — аерофотографія. Ендрю кладе руки на мої плечі, а потім нахиляється, і собі вивчаючи фото. Нарешті він тягнеться вперед і тицяє пальцем прямо в центр.

— Це ми.

— Що?

Він відводить палець убік, і я дивлюсь на те, що він мені показує. Це — хижка посеред скупчення інших споруд, у центрі метушливого виру вулиці на ще метушливішому гірському хребті. За ним світ простягається в обидва напрямки, і кожнісінька точка на поверхні Землі — центр чийогось усесвіту, але на цій фотографії усе гаразд.

Центр мого світу — прямо тут, де я стою.

Подяки

Лише трішки магії, говорили ми. Впораємося швидко, говорили ми. Це буде нескладно!

Може, писати цей роман було й не так просто, але точно весело. Ми написали його до настання 2020 року, перш ніж вивергнулось усе пекло, а ідея зануритись у романтичну петлю часу здавалась ідеальною сезонною втечею.

Вона здається ще кращою тепер, коли ми повертаємося на початок і перечитуємо її. Мей у безпеці в цій хижці, зі своїми близькими людьми та єдиною вимогою — з’ясувати, який шлях їй призначено. Якби всім нам треба було зосередитися на чомусь такому простому, життя виявилось би набагато легшим.

Гадаємо, саме це й дає нам романтична література, — натхнення та здійснення бажань, веселощі та бадьорість — але цього року саме така продухлина й потрібна. Романтика виконує ту роль, яку й повинна, і зараз вона потрібна нам більше, ніж будь-коли. Тож ми маємо почати з подяки деяким авторам, чиї видовищні роботи висмикнули нас із реальності й перемістили у справжню радість цього року. Пак Чі-юн («Аварійна посадка на тебе»), Алексіс Голл («Матеріали бойфренда»), Скарлетт Пекгам («Розпусниця»), Ребеко Везерспун («Ксені»), Марто Вотерс («Мати й кепкувати»), Кейт Клейборн («Любовні листи», а також ваша стрічка у твіттері), Лізо Клейпес (привіт, богине) та Норо Ефрон, дякуємо вам за… ну… за все. Ми глибоко вами натхненні й безмежно вдячні за змогу повертатися до вашої креативності та розважливості в ці дивні дикі часи.

Наша основна команда — найкраща. Агентка Голлі Рут — твердий голос спокою та мудрості й чудовий снарк[46]. Наша редакторка в Simon & Schuster/Gallery, Кейт Дрессер, мириться з нашими численними змінами курсу. Дякуємо, Кейт, за те, що сповнені ентузіазму щодо CLo, а також на початку роботи за те, що проявляєте непохитність, коли ми застрягаємо, за ніжний червоний прапорець, коли ми редагуємо. Крістіна Дваєр — наша PR-представниця, наше золото. Навіть коли час зупинився й ми більше не знали, який вигляд має світ за вікном, усе було гаразд. Ми зробили це, завершили: люди отримали нашу книжку. Ти завжди так гарно працюєш, дівчинко.