Роман юрби

Смердиха-молодша не була з нерішучих, не раз їй доводилось, як уже оповіщалось у цій книзі, тягати свого милого до безтями п’яного, через що вона, так; і не виливши помий, героїчно кинулася в бур’яни, за нею метнулася куца Наталка із псом, який одразу ж почав рватися й гавкати (не могла ж вона пропустити, щоб не побачити такого “кіна”), вони вдерлися у логово п’яниць, яке було вимощено бур’янами, і тут Марія побачила таке, чого не сподівалася ніколи побачити поки віку її: якраз навпроти сидів Смерд-молодший, і його обіймала за плечі така почвара в ясіночому образі, яких вона ніколи не бачила. Уздрівши жінку, Смерд-молодший побілів як полотно, вирячив очі десь так само, як це робила вона, Марія від того ще більш осатаніла і, схопившись за відро, облила маруху й свого коханого, а потім почала товкти тим відром раз маруху, а раз чоловіка, маруха верещала й відбивалася, а Смерд-молодший якось дивно перевернувся через голову і кинувся з бур’янів, але з ходу перечепився через шматок арматури фігурного профілю, який стирчав із землі й на якому висіла авоська з порожніми пляшками. Пляшки задзеленчали, ззаду радісно гавкав пес куцої Наталки; сама вона взялася руками в боки й щасливо кудкудахкала; друга маруха кинулася обороняти подругу, за що дістала відром по голові й сіла там, де стояла; з очей у неї покотилися сльози, які розмивали вульгарно накладений грим, через що попливли по її щоках чорні, червоні й сірі патьоки. Решта п’яниць піджукували Марію, тільки Єва сказав, виплюнувши заслиненого недопалка:

– Даремно ти його, Мань, бйош! Ета она хотіла, а он отказувався...

Але та умиротворяюча інформація не дійшла до вух Смердихи-молодшої, принаймні вона досягла того, що маруха, яка залицялася до її чоловіка, з вовчим виттям кинулася навтьоки, а за нею побігла її подруга, діставши ще раз відром по спиняці, від чого глухо гупнуло, ніби била Марія по порожній бочці. П’яниці й не подумали захищати своїх марух, а тільки весело шкірилися, тільки Єва прорік, кривлячи рота:

– Да, розгон демонстрації. Капіталістіческі штучки!..

– Молодець, Маріє, молодець! – казала куца Наталка, ведучи однією рукою під руку розхвильовану й досі роз’ятрену Смердиху-молодшу, а другою пса, попустивши повода, через що пес зумів обнюхати Марію і навіть лизнув її праву литку. – Так йому й тра, кобиляці! А тим лярвам тоже добре дала!.. Гнать їх отцюдова тра, паскуд, щоб духом сифілісним не пахли, курви! Коли б вони тобі шо зробили, я на них собаку натравила б, їй-бо!

Але Марія вже вичерпалася. Йшла і схлипувала, тож куца Наталка випустила її руку, тим більш, що помітила; пес надто вже багато уваги виділяв сусідці, лізучи їй навіть під поділ

– Ах ти безвстиднику! – крикнула куца Наталка і смикнула пса аж так, що той ледве не вдавився на ошийнику. Смердиха-молодша використала цей момент, відірвалася від Наталки й побігла, вимахуючи помийним відром; куца Наталка не могла не помітити, що відро те зовсім погнулося, знати добре ним Марія поорудувала. Смерд же молодший у цей час сидів на траві біля річки й малодушно плакав, був-бо сильно підхмелений, а після всього, що сталося, не знав, як і додому повертатися. До нього з бур’янів виліз, як ведмідь із берлоги, червоний, одутлий і тлустий Єва, він сів і обійняв приятеля.

– Брось, Смерд, какось воно перемелиться! – сказав він. – Шо ти обращаїш уніманіє. Не обращай уніманія, і хай йому дуля під хвіст.

– Вона тепера мене в хату не пустить! – сказав Смерд, покліпуючи білястими віями над синіми очима.

– Юрунда! – сказав Єва й гикнув. – Хата ж не її, а твоя.

– Але я не винуватий! Не винуватий я! Це та чортова зараза до мене лізла.

– Да, баба – як болото, – сказав Єва і знову гикнув. – Лучче з ними діла не мать... Я давно так, не імєю дєла і каюк!.. Хоч, піду до твойої на переговори?.. Скажу: так і так ска’ть, не винуват і каюк!

– Ну да – не винуват, коли та курва мене обнімала.

– Напрасно. Партизан їх привьов. Була в нас така славна компашка, мужеська, чесна і хароша. Нє, баби, то як курячий помйот! Фу!

– Це ти так кажеш, бо сам не можеш, – мовив, схлипнувши, Смерд.

– Хто тобі сказав? – аж помалиновів Єва. – Ти шо, в морду хочеш?

– Ну, чого придурюваться, Єва, – сказав, знову схлипнувши, Смерд. – Це ж усі знають...

– І напрасно, – сказав Єва, відводячи очі. – Я можу, но брезгую, пойняв?

– Хай буде так, – сказав Смерд і кліпнув білими повіками. – Що ж мені тепера робить?

– Коли хоч, піду на переговори. А поки суд до діла, підем вріжем і каюк!

– Да-м, – сказав Смерд-молодший. – Поки суд до діла – це можна.

В цей час Смердиха-молодша входила до свого двору і перше, що вона уздріла, – це Смердиха-старша, яка стояла, ніби баба Яга з казок, опираючись на ціпка; голова в неї закутана, незважаючи на теплінь, хусткою, а поверх халата була одягнена сіра вовняна кацавейка із хутряною облямівкою, на ногах же – хутряні капці.

– Знаєте, до чого ваш синок докотився? – спитала у свекрухи з ходу, бо й досі ще була розпашіла й роздразнена. Свекруха поставила супроти неї холодні очі.

– Він там у бур’янах з марухою тягається! – бухнула невістка.