Читаем Роман юрби полностью

Броня прибігла додому і не подумавши розказати Людці й бабам, чи не посварилася вона з Тоською; зрештою, плетухи і без її розповідей все зрозуміли, бо чого б це вона вискакувала від Тоськи заплакана? Плетухи багатозначно перезирнулися й, підморгнувши одна одній, вдали із себе байдужих, а вона, запечатавшись у домі, проревла вдосит. Тоді лягла на канапу, вмикнула телевізора (до Тоськи ходила на телевізор не тому, що свого не мала, а що вкупі все-таки веселіше) і почала дивитись якийсь фільм. Потім устала, намила яблук і стала, дивлячись, ті яблука помалу згризати. Це її не задовольнило, пішла на кухню й принесла пачку печива, і те печиво помалу схрумала. Фільм і тоді не закінчився, вона втретє пішла на кухню і прихопила торбинку цукерок. Дивилася кіно та їла цукерки, і потроху на душі в неї розтерпало, нарешті й фільм закінчився, як усі дурні кіна, щасливо, і трохи щастя додалось у її змучену й запечалену душу. Не вимикала телевізора, але вже не слухала, що він передавав, бо в її голові поплелися чудні думки; ясна річ, думала вона про Льоньку і про те, що Тоська якось дивно себе веде. Виходило, що ті її невинні слова на Льончину оборону впали на ґрунт догідний; виходило, що Тоська мала підстави ревнувати подругу до чоловіка Броня згадала оту півзабуту сцену здається, стояв тоді туман, вона зайшла до Тоськи в двір, і з того туману раптом виплив підхмелений Льонька, на обличчі в нього лежала якась цілком дурнувата усмішка і щось він до неї забелькотів, а тоді поліз лапатися. Вона його відштовхнула й суворо виговорила, після чого він до неї вже не приставав. А може, подумала раптом Броня, і аж захолола від тієї думки, він її таємно й справді любить? Недарма кажуть: що в тверезого на умі, те в п’яного на язиці, адже ніколи не ліз він до неї тверезий! А може, він якось виказав себе і Тоська це примітила А може, він давно про неї палко мріє, адже помітила це не тільки Тоська, а й вуличні плетухи, а вона, Броня, одна ні? Почала пропускати через голову всі випадки, коли вони здибувалися: ні, він, крім того єдиного разу, вів себе стримано і до неї інтересу ніби й не виявляв. Але якось на неї так подивився, ну, так по-особливому подивився, що їй ніяково стало. “Господи – подумала Броня, яка-я дурна!” Очевидно, вона й засиділась у дівках, бо не вміє розібратися: подобається комусь чи ні й не веде себе, як належить. Тепер же вона постановила трохи більше й пильніше до того Льоньки придивитись, хоча й справді не збирається його в Тоськи відбивати, а чинитиме це так, задля інтересу. Отож і почала стежити за Тосьчиним двором. Для цього мала вікно, яке дивилось якраз у потрібному напрямку; ставила біля себе миску яблук із власного садка, аби було веселіше, сідала до вікна і, трощачи ті яблука, дивилася на Тосьчин двір куди з більшим інтересом, як ті дурні фільми по телевізору. Могла чинити так тільки у вільний від роботи час, а працювала Броня телефоністкою на міжміському перемовному пункті; Льонька працював слюсарем на механічному заводі, а Тоська була прибиральницею в магазині. Броня мала зміни вечірні й денні, а Льонька тільки денні, отож для цих нових телесеансів вона мала час не завжди. З тих оглядин вона винесла кілька цілком конкретних помічень: Льонька був, як бджілка, трудолюбний і безконечно щось у дворі робив: стругав, рубав, пиляв, будував, прибивав, копав; друге, що вона помітила: Тоська була з чоловіком увіч посварена, бо рідко й у двір виходила, а коли виходила, вели вони себе так, ніби сварилися. Часом Тоська тицькала пальцем у бік Брониної хати, і тоді Бронині груди заливала солодка неміч. Третє, що вона помітила: сам Льонька також не був байдужий до її хати, часом спинявся у дворі й пильно дививсь у її бік. Тоді Броні здавалося, що вони ніби зустрічалися очима, і вона не могла витримати його погляду й відводила очі, червоніла непомірно і здивовано помічала, що в неї тремтять пальці.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Женский хор
Женский хор

«Какое мне дело до женщин и их несчастий? Я создана для того, чтобы рассекать, извлекать, отрезать, зашивать. Чтобы лечить настоящие болезни, а не держать кого-то за руку» — с такой установкой прибывает в «женское» Отделение 77 интерн Джинн Этвуд. Она была лучшей студенткой на курсе и планировала занять должность хирурга в престижной больнице, но… Для начала ей придется пройти полугодовую стажировку в отделении Франца Кармы.Этот доктор руководствуется принципом «Врач — тот, кого пациент берет за руку», и высокомерие нового интерна его не слишком впечатляет. Они заключают договор: Джинн должна продержаться в «женском» отделении неделю. Неделю она будет следовать за ним как тень, чтобы научиться слушать и уважать своих пациентов. А на восьмой день примет решение — продолжать стажировку или переводиться в другую больницу.

Мартин Винклер

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза
Добро не оставляйте на потом
Добро не оставляйте на потом

Матильда, матриарх семьи Кабрелли, с юности была резкой и уверенной в себе. Но она никогда не рассказывала родным об истории своей матери. На закате жизни она понимает, что время пришло и история незаурядной женщины, какой была ее мать Доменика, не должна уйти в небытие…Доменика росла в прибрежном Виареджо, маленьком провинциальном городке, с детства она выделялась среди сверстников – свободолюбием, умом и желанием вырваться из традиционной канвы, уготованной для женщины. Выучившись на медсестру, она планирует связать свою жизнь с медициной. Но и ее планы, и жизнь всей Европы разрушены подступающей войной. Судьба Доменики окажется связана с Шотландией, с морским капитаном Джоном Мак-Викарсом, но сердце ее по-прежнему принадлежит Италии и любимому Виареджо.Удивительно насыщенный роман, в основе которого лежит реальная история, рассказывающий не только о жизни итальянской семьи, но и о судьбе британских итальянцев, которые во Вторую мировую войну оказались париями, отвергнутыми новой родиной.Семейная сага, исторический роман, пейзажи тосканского побережья и прекрасные герои – новый роман Адрианы Трижиани, автора «Жены башмачника», гарантирует настоящее погружение в удивительную, очень красивую и не самую обычную историю, охватывающую почти весь двадцатый век.

Адриана Трижиани

Историческая проза / Современная русская и зарубежная проза