Рубаї

Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;
Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;
Із рук не випускай ні серця, ні коханки,
Будь завжди з келихом — і не марнуй життя!

35

Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого пригляньсь розумним оком —
I ворога в ньому зумієш розпізнати.

36

Що знаєш ти? Адже ти сам — ніщо!
Ти вітер, дим, і весь твій крам — ніщо!
З обох боків у тебе небуття,
Ти весь в ньому, ти й тут і там — ніщо!

37

Ми загубили все, що назбирали;
Нам кігті смерті серце роздирали;
Ніхто не повернувся з-за могили
Розповісти про тих, що змандрували.

38

Вино й пихатому додолу шию гне,
Вузли розв'язує, розплутує складне.
Налий Іблісові* — і він перед Адамом
Дві тисячі разів чолом землі сягне.

* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.

39

Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,
О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.
Дрібненька курява, очей моїх відрада,
Встає роями сонць від підошов твоїх!

40

Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

41

Я не шукаю втіхи у вині,
Аж поки горе не наллє мені;
В чужу сільницю не вмочу я хліба,
Аж поки серце не спряжу в вогні.

42

Я за Джемшідів трон і черепка не дам.
Вино поживніше за страви Маріам*.
Зітхання вранішнє з грудей п'яниці краще,
Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам**.

* Мати Ісусова.

** Суфійський шейх.

43

До гончара недавно я забрів,
Що з глини й Бога б виліпить зумів.
Та бачив я (сліпий хіба не бачив),
Що він не глину мне, а прах батьків.

44

Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невірний і найгірший із гуляк, —
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!

45

Навіщо хмуриться і день у день журиться?
На цім шляху тобі не трапиться криниця.
Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі
Скорися загодя — так мудрому годиться.

46

Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,
За тиждень схиляться і спорохніють долі.
Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —
I не зоглядишся — як стануть луки голі.

47

Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.
Той світ надійніший за це життя обманне.
Дав душу в позику мені Господь — і я
Знов поверну її, коли мій строк настане.

48

Цей світ — прихилище для звірів і людей,
Світань і сутінків стобарвний мавзолей,
Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,
Кістки Баграмові, що поглинає глей.

49

Що я живу й помру — хто з того користь має?
З верстата нашого хто полотно знімае?
Небесне полум'я найкращим людям очі
Щодня випалює — й хоч би димок! Немає.

50