Рубінова книга

Перше, що майнуло мені в голові, коли Ґідеон увійшов до кімнати, було: а чому ж йому можна без капелюха? Друге — звідки береться цей добрий вигляд, якщо хтось вдягнув червоний муаровий жилет, темно-зелені бриджі та смугасті шовкові панчохи?.. Коли я про ще щось і подумала, то ось про що: сподіваюся, по мені не видно, про що я думаю.

Він блиснув на мене зеленими очима.

— Шикарний капелюх.

От холера.

— Чудово, — сказав містер Джордж, який зайшов за ним до гардеробу. — Мадам Россіні, ви виконали грандіозну роботу.

— Звісно, я знаю, — кинула мадам Россіні. Вона застигла у дверному прорізі. Швейна майстерня була недостатньо велика для всіх нас, одна моя сукня займала половину приміщення.

Ґідеон зв'язав ззаду волосся у хвіст, і я знайшла нагоду, аби віддячити йому тим самим.

— Гарненька оксамитова стрічка, — сказала я з усією можливою насмішкою. — Наша географічка носить точно таку ж!

Замість блимнути на мене сердито, Ґідеон посміхнувся.

— Ну, стрічка ще нічого. Бачила б ти мене в перуці!

Власне, я бачила.

— Мсьє Ґідеон, я відклала вам лимонні брриджі, а не темні. — Коли мадам Россіні обурювалась, її акцент ставав сильнішим. Вона сказала «Жідеон» і «фітклала».

Ґідеон обернувся до мадам Россіні.

— Жовті штани до червоного жилета, панчохи типу «Пеппі Довгапанчоха» і коричневий плащ із золотими ґудзиками? Як на мене, це занадто строкато.

— Чоловіки рококо носили строкате! — Мадам Россіні пронизала хлопця очима. — І тут експерт я, а не ви!

— Так, мадам Россіні, — ввічливо відповів Ґідеон. — Наступного разу я вас послухаю.

Я глянула на його вуха. Вони не стирчали і з будь-якого іншого погляду не впадали у вічі. Мені трохи відлягло від серця. Хоча мені, звичайно, це було по цимбалах.

— А жовті замшеві рукавички де?

— Ну, я подумав, що коли я не вдягаю жовті штани, то й рукавички теж краще відкласти.

— Ну, звичайно! — Мадам Россіні поцокала язиком. — Чудове почуття моди, юначе. Але тут ідеться не про смак, а про автентичність. Крім того, я дуже старалася, щоб усі вибрані кольори пасували вам, невдячний ви парубче! — буркочучи, вона пропустила нас повз себе.

— Дякую вам щиро, мадам Россіні! — сказала я.

— Ах, моя Лебедина Шийко! Для мене це була сама втіха! Ти принаймні вмієш цінувати мою роботу! — Я мимоволі посміхнулася. Мені подобалося бути «Лебединою Шийкою».

Містер Джордж підморгнув мені.

— Зробіть ласку, йдіть за мною, міс Ґвендолін.

— Спочатку зав'яжемо їй очі, — заявив Ґідеон, збираючись зняти з мене капелюх.

— На цьому наполягає доктор Вайт, — сказав містер Джордж із поблажливою посмішкою.

— Але це зіпсує їй зачіску! — мадам Россіні ляснула Ґідеона по пальцях. — Tiens![37] Ви хочете зняти з неї капелюх разом із волоссям? Ніколи не чули про шпильки для капелюхів? Ось! — вона простягла капелюх зі шпильками містеру Джорджу. — І несіть обережно!

Ґідеон зав'язав мені очі чорною хусткою. У мене перехопило подих, коли його рука торкнулася моєї щоки, і я, як на лихо, залилася рум'янцем. Однак він, на щастя, не міг цього бачити, бо стояв у мене за спиною.

Я зойкнула, коли у вузол затягнулося кілька волосинок.

— Вибач. Ти що-небудь бачиш?

— Ні. — Перед моїми очима була суцільна темрява. — Чому мені не можна дивитися, куди ми йдемо?

— Тобі не можна знати точне місцезнаходження хронографа, — зауважив Ґідеон. Він поклав мені руку на спину й повів уперед. Це було дивне відчуття — ось так наосліп бігти в порожнечу, при цьому рука Ґідеона на моїй спині мене дратувала. — Зайва обережність, як на мене. Цей будинок — суцільний лабіринт. Ти зроду не знайдеш це місце. І крім того, містер Джордж упевнений, що ти поза будь-якою підозрою щодо можливої зради.

Це було дуже мило з боку містера Джорджа, хоча я точно не розуміла, що це означає. Кому і навіщо потрібно знати, в якому місці стоїть хронограф?

Я натрапила плечем на щось тверде.

— Ой!

— Візьміть її за руку, Ґідеоне, роззява ви такий! — вимовив дещо роздратовано містер Джордж. — Це ж вам не візок із продуктами!

Я відчула, як тепла, суха рука взяла мою, і здригнулася.

— Все нормально, — сказав Ґідеон. — Це лише я. Зараз пару сходинок донизу. Обережно.

Якусь хвилю ми мовчки йшли поруч одне з одним, то прямо, то сходами вгору, то повертаючи за ріг, і я щосили стежила за тим, щоб моя рука не тремтіла. І не пітніла. Ґідеон не повинен думати, що поряд з ним мені було не по собі. Чи помітив він, як почастішав мій пульс?

Раптом моя права нога ступила в порожнечу, я спіткнулася і точно б гепнулась, якби Ґідеон не спіймав мене двома руками і не поставив на тверду підлогу. Обидві його руки були на моїй талії.

— Обережно, сходинка, — сказав він.

— Ах, спасибі, я вже теж це помітила, — сказала я обурено. — Коли підвернула собі ногу!

— Боже мій, Ґідеоне! Пильнуйте краще! — розсердився містер Джордж. Ось, візьміть капелюх, а я допоможу Ґвендолін.