Рубінова книга

Хіба що… ет, дурниця! Напевно, я просто занадто швидко росту. Або у мене… гм? Пухлина мозку? А може, звичайний голод.

Так, річ саме в цьому. Я ж від сніданку нічого не їла, бо ж обід приземлився на мою блузку. Я з полегшенням перевела подих — і тільки тоді помітила, що совині очі містера Бернарда уважно за мною спостерігають.

— Гоп-ля, — мовив він трохи запізно.

Я відчула, що наливаюся жаром.

— Ну, я вже йду… робити домашнє завдання, — пробурмотіла я.

Містер Бернард кивнув із байдужим виглядом. Але, піднімаючись сходами, я відчувала, як він свердлить очима мені спину.

Розділ другий

З «Анналів Вартових»,

10 жовтня 1994 року

Я щойно повернувся з Дарема, де навідувався до найменшої доньки лорда Монтроза Ґрейс Шеферд, яка позавчора ні з того ні з сього народила дочку. Усі ми страшенно раді тому, що з'явилася на світ

Ґвендолін Софі Елізабет Шеферд, 2460 г, 52 см.

Мати й дитина почуваються добре. Щиро вітаємо нашого Великого Магістра з п'ятим онуком.

Звіт: Томас Джордж, Внутрішнє Коло.

Леслі називала наш будинок «розкішним палацом»: адже в ньому стільки було кімнат, картин, дерев'яних панелей і антикваріату! Вона гадала, що в нашому будинку за будь-якою стіною ховається потайний хід, а в будь-якій шафі — потайна шухляда. Коли ми були молодші, то, щойно вона приходила, вирушали в дослідницьку мандрівку будинком. Звичайно, нам було категорично заборонено пхати носа в усі кутки, але це робило наші пошуки ще цікавішими. Ми вигадували дедалі витонченіші стратегії, щоб нас не зловили на гарячому. За час пошуків ми справді знайшли кілька потайних скриньок і навіть одні потайні двері. Містилися вони на сходовій клітці за картиною, на якій олійною фарбою був намальований якийсь гладкий бородань, що тримав у руці оголену шпагу, верхи на коні.

Якщо вірити тітоньці Медді, непривітний чоловік на картині був мій двоюрідний прапрапрапрапрадідусь Г'ю, а його руда кобила звалася Сита Енні. Хоча хід за картиною був завдовжки всього кілька сходинок і вів до однієї з ванних кімнат, але це був таки таємний хід.

— Щастить же тобі, що тут живеш! — знай повторювала Леслі. Натомість я вважала, що щасливиця якраз вона. Леслі з батьками й кудлатим псом на ім'я Берті жила у звичайнісінькому будинку в північному Кенсинґтоні. Там не було таємниць, зловісних службовців або ж прикрих родичів.

Колись і ми жили в такому будинку — мої мама, тато, брат, сестра і я. Ми жили тоді в Даремі, що в Північній Англії. Але потім, коли сестрі було всього півроку, батько помер і мама переїхала з нами в Лондон. Напевно, вона почувалася самотньою, а може, було обмаль грошей.

А в цьому будинку мама виросла — разом із сестрою Ґлендою і братом Гаррі. Дядько Гаррі єдиний з усіх жив зараз не в Лондоні, а в Ґлочестерширі вдвох зі своєю дружиною.

Спочатку цей будинок теж здавався мені палацом, достоту як і Леслі. Але коли палац доводиться ділити з великою родиною, то з часом він обов'язково маліє. Тим паче що тут була ціла купа зайвих приміщень — узяти хоча б бальну залу на першому поверсі, що витягнулася на всю довжину будинку.

У такій залі було б класно кататися на скейті, але нам це було суворо заборонено. Зала була розкішна — високі вікна, ліпнина на стелі, люстри, — але за весь той час, що ми мешкали в цьому будинку, тут не влаштували жодного балу, свята або вечірки.

Єдине, на що надавалася бальна зала, — це Шарлоттині уроки фехтування і танців. Тому оркестрова яма, на яку можна було потрапити східцями з вестибюля, існувала тут для меблів. Хіба що Кароліна з подружками, граючи у піжмурки, ховалися по темних закутках під сходами, що вели з галереї на другий поверх.

На другому поверсі знаходився вищезгаданий музичний салон, покої леді Арісти й тітоньки Медді, а також ванна кімната (та сама з таємним ходом), а також їдальня, де щовечора о пів на восьму сходилася на вечерю вся родина. Їдальню і кухню (вона розташовувалась просто під нею) з'єднував старовинний підйомник для страв, на якому Нік і Кароліна часом возили одне одного вгору-вниз, хоча це було, зрозуміло, суворо заборонено. Ми з Леслі розважалися так раніше, але зараз, на жаль, підйомник був для нас замалий.

На третьому поверсі містилися покої містера Бернарда, кабінет мого покійного діда лорда Монтроза й величезна книгозбірня. На тому ж таки поверсі в наріжній частині будинку була розташована й кімната Шарлотти. Кімната мала еркер, яким Шарлотта залюбки хвалилася. Її мати займала салон і спальню, вікна яких виходили на вулицю.