Сад божественних пісень

Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.
Минула нудьга. Свiт любо сяє.
Веселicть сердечна - це ведро [162] неба ясного,
Коли преминув морок, шум вiтру мирського.
О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,
Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.
Проте вже веселка менi яскраво заграла,
Неначе голубка менi мир звiщувала.
Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!
Вже кволостi край, встав я iз гроба.
О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,
Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.

Пісня 17-та

Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.

Бачачи життя оцього горе,
Що кипить, немов Червоне море,
Вихром туги, напастi, бiд,
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -
Горе сущим у нiм!
Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,
Щоб не втонуть з фараоном в морi [171].
В пристань тиху бiжу я, мчу,
I криком плачевним кричу,
I здiймаю руки.
О Христе! Не дай згорiти в адi!
Дай в твоїм пожить небесному градi.
Хай у свiй не потягне слiд
Блудниця-свiт, цей темний свiт!
О милостi прiрва!

Пісня 18-та

«Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать» [181].

Ой ти пташко-жовтобоко [182],
Не клади гнiзда високо,
А клади його на лужку,
На зеленому морiжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе вiн кров'ю,
Глянь же! Пазурi сталить!
Стоїть явiр над горою
I киває головою,
Буйнi вiтри повiвають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потiчок близько,
Видно воду аж до дна.
Нащо ж менi гадати,
Що в селi родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду co6i тихо
Коротати милий вiк,
Так мине менi все лихо -
Щасний буду чоловiк.

Пісня 19-та

На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» [191]. «Потопчеш ти лева та змiя» [192]. «Вiзьмiть... меча духовного, який є слово Боже» [193].

Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Де не буду, все з тобою всюди всякий час.
Ти, як риба з водою, завжди бiля нас.
Ах ти, скуко, ах ти муко, люта муко!
Звiряку злу заколеш, коли вiзьмеш гострий нiж,
Нуди нiяк не збореш, хоч меч добре свiй сталиш.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Добросердечнее слово коле звiрiв цих,
Увiйти воно готове до думок твоїх.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Христе, ти меч верховний, а пiхви - плоть повсяк час!
Почуй наш крик, слiз повний, милуй у звiрах цих нас!
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Голос нам з неба солодкий буде провiщать,
Як блискавка, полк бридотний звiрiв буде гнать.
Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом, з чадом!

Складена 1758 року в степях переяславських, у селi Ковраї [194].

Пісня 20-та