Сад божественних пісень

Розпошир у даль зiр i розум летючий
I кiнець останнiй поминай
Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить,
Спостерiгши бажань власних край.
На яких речах будинок поклав:
Коли камiнь, стоятиме дiм,
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,
Розметнеться за вiтром сухим.
Всяка плоть - пісок той, як мирськая слава,
А жадоба омерзить те, знай,
Полюби шлях вузький, утікай од орави,
Візьми Бога з Давидом ти пай [222].
Коли треба все ж вернути в Сіон [223],
То спускатись у світ не cпішiм,
Шлях нелегкий у Ієрихон [224],
Живи в граді, що мати усім.
Як пустився бува у ці ти дороги,
Бог твій шлях перепинить завжди,
Бо як ступлять раз у те прірвисько ноги,
Розум може не стримать біди.
Ну а ти, який дух той же єси,
I число твоїх не витече літ,
Дух розбійництва ти в нас переміси!
Хай буря твою розірве сіть!

Пісня 23-тя

Із цього: «Зникають у мapнoтi дні» [231]. «Час відкупу... Відступіть i зрозумійте».

Ми тебе зовем марнуем,
О життя щасливий час!
Мов тягар на спині, чуєм,
Тратим марно повсякчас!
Наче прожитий час та й вернеться назад,
Наче ріки до своіх повернуться струмків,
Наче зможем життю хоч би piк ще додать,
Мов з безмежних життя в нас складається днів.
Тож для чого так бажаем
Жити літдо вiciмсот,
Коли ми життя збуваєм
На дурниць пустомолот?
Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих,
Краще в святі день пробуть, аніж безбожний piк,
Буде чистий хай рік, ліпш ніж десять брудних,
Краще десять корисних, аніж безплідний вік.
Кинь, о друже мій, безділля,
Дорожити варто днем,
Зразу ти берись до діла -
Час безслідно промайне!
Не наше то уже, що пройшло мимо нас,
Не наше, що принесе прийдешня пора,
Сущий день тільки наш, а не ранковий час,
Не знаєм, що принесе вечорова зоря.
Як не вмієш так-от жити,
Вивчи-бо фiгypy ту!
Ах, не може умістити
Розум хитрість цю просту.
Знаю, наше життя сповнене брехунів,
Знаю, що вельми дурний у світі чоловік,
Знаю, чим більш прожив, тим більше подурнів,
Знаю, сліпий є той, що заклада собі вік [232].

Пісня 24-та

римського пророка Горація [241], перетлумачена малоросійським діалектом у 1765 році. Вона починаеться так: «Otium divos rogat in patenti...» [242] і так далі. - Схиляє-бо добре наставления до спокійного життя.