Серафима

Сипав травневий теплий дощ. Реус викурив пачку цигарок, потiм узявся за другу, пиво теж закiнчилося. Вiн чуттям старого розшуковця зрозумiв, що його кохана вляпалася в якусь iсторiю. Маячня травня вiддавала в паху: вони не спали разом з мiсяць, i Серафима вiдбивала всi його нападки. Вiн би пiшов, подався свiт за очi, як це роблять закоханi чоловiки, аби мав куди йти: термiн оренди контори закiнчився, i там поселився виводок джерґотливих гагаузiв. Але потiм вiн вирiшив дiяти. Просто натягнув потерту куртку i вийшов на вулицю. Вiн iшов повiльно, тупаючи своїми важкими ногами, утягуючи з насолодою пекуче травневе повiтря, радiючи дощу, i так минув кiлька зупинок. Потiм подзвонив по мобiльному. Почув:

- Алло, Реус? Старий, де ти пропав? Заходь, заходь…

Серафима побачила Реуса ще десь за кiлометр, швидше, вона внюхала його усiма фiбрами - страх. Уперше вiдчула той дикий страх, мовби пiд нею западалася земля. Але вона не розумiла, що зараз вiд її одного необачного кроку залежить - жити їй чи померти? Мiсяць тому вона зустрiла тут, у «Плазi» чоловiка в дорогому одязi, iз упевненими рухами, запахом дорогого парфуму. Але, головне, вона згадала рiг Круглоунiверситетської, Шевроле, руку висунуту з вiконця, i перстень. Вона не могла помилитися. I потiм, день у день, вона приходила сюди, щоби трапитися йому на очi. Бодай раз. Їй не треба весь час стовбичити, лiзти i кланятися. Серафима розумiла, що з такими людьми робиться все за один лише раз. I так вона тинялася з поверху на поверх, поверталася до Реуса пiзно, улаштовувала сцени, хоча нiчого особливого не вiдчувала. Вона добре розумiла, що вбиває двох зайцiв: змушує ворушитися Реуса, а ще - наближає час, коли має влучити в десятку з тим чоловiком. Його iменi, надто обережна, не знала й досi. I коли побачила Реуса - з обважнiлим обличчям, отупiлим вiд болю поглядом, то зрозумiла, що прийшов час. Серафима вийшла йому назустрiч. Повiльно, мовби нанизуючи крок на крок, так, що навiть колишнiй майор задивувався. Сипав м'який, теплий дощ, iз якогось вiкна лунала, лопала бельбахами дурнувата попсова музика. Дiвчина минула ряд налитих життям i втiхою людей, котрi, видно, спостерiгали за нею, але не давали знати. Вона йшла повз високу стiну «Мандарина» дивуючись мiнливостi свiту, а ще бiльше страху, що кiшкою роздирав нутрощi. Серафима йшла i розумiла, що ледь не дала маху, що те, що надумала зробити сама, у неї не вийде. Виходило так: вони вийшли з однiєї точки, розiйшлися, щоб зустрiтися пiд «Мандарин Плаза».

- Що ти тут робиш? - запитав Реус.

- Те, що й ти. Я знайшла його, - сказала Серафима.

- Ти говориш про те, що я думаю? - запитав Реус.

- Думаю. Пiшли чого-небудь вип'ємо: я втомилася. А потiм я тобi його покажу. Вiн з'являється з дамочкою.

- Худа брюнетка, у дiамантах, як i її кавалер? - очi у Реуса, наче їх зараз невидима рука вирве i змусить з'їсти.

- Хм. Вона.

Вони пили каву, а Реус мовчав, наче палахкотiння травня густим зеленим клеєм протiкає крiзь його пальцi. Вiн розумiв, що це занадто, що ще рано, але Серафима вгадала його думки.

- Облиш, - сказала вона i креснула запальничкою. - Ти просто ревнуєш. Так, погодься, ти просто ревнуєш…

Серафима не розумiла, що Реус вибирає мiж страхом втратити її i своїм життям - їй це не було потрiбно. Але тiльки-но вона ледь не втратила все, що у неї було. Реус збирався до старого розшуковця, свого товариша, але так i не дiйшов. I причиною була Серафима. Аби вона дiзналася про це, то напевне б пишалася. Але бiла лють пишно розквiтала у її серцi, i вона втiшалася, топлячи очi в зеленцi травня, i вiд того в неї знову запекло унизу живота. Реус повернув повiльно голову, вiн навiть чує, як скриплять шийнi хребцi, у животi бурчить i його нудить - очi ловлять спочатку рванi тiнi на асфальтi, що шастають з-пiд авто: тим боком, пiд «Мандарин Плаза» вiн бачить худу, але красиву брюнетку з розумними теплими очима, а за нею - чоловiка.

- Господи, Серафимо, це ж Хруст. Це… Забудь i викинь з голови, - вiн говорить, але майже чує, як трiщить сухий її погляд на його вусi.

- Ти так i лишився лякливим ментом, - говорить вона.

- Добре, ми потроху до нього доберемося. Вiзьми таксi. Поїхали.

Над мiстом стояв грибок синьої води. Дощ наступав з Лiвого берега, i вона дивилася на свинцеву опуклiсть води так, начебто вода кипiла. Серафима закрила очi. I Реус полегшено зiтхнув. Зараз вiн вирiшив, що життя пiде, заплутається по-iнакшому i якось направиться. Але й цього разу колишнiй майор обманувся. У життi йому лягла не та карта.

4