Серафима

Саме пiдвал зiгнутим кавалком вологого апендиксу, закарбувався в її пiдсвiдомостi. Можна уявити, що саме там народилося чи просто спалахнуло щось, вiд чого їй робилося спокiйно. Можна сказати, що вона здобула свою мету, саме того дня, у якому змiшалися зморщений батькiвський зад мiж материними ногами, антрацитова кiптява, комбiжир, сеча братика; саме так - вона мала мету, мало уявляючи, що на неї чекає, як жити, як дiяти i тому подiбне. Лимоновi гiрлянди вогнiв повисали над зеленими проваллями курортного мiстечка, золотi пляжi, засмаглi красивi тiла - звiдси не бiльше як зменшена картинка.

Дiвчинцi виповнилося шiсть. Їй уже дозволяли дивитися телевiзор. Кольоровi картинки нагадували їй щось, що - потiм вона здогадалася, кмiтливо, як для свого вiку, пришивши до своєї уяви. Саме це була її мета. Мрiяти вона не могла та й не умiла. Мрiяти вчаться, як i ходити, а вона вчилася ходити сама, не iнакше. Її, як пiсля, так i до, цiкавила реклама: дивний свiт її життя почав вибудовуватися з кольорових кубикiв. Але навiть у свої шiсть рокiв вона розумiла, що те, що на екранi, гранично вiдрiзняється вiд того, що брудними патьоками протiкає перед вiкнами її помешкання. Просто честолюбство у неї народилося ранiше, нiж статевий потяг. Але сама нереальнiсть, як картинкове курортне мiстечко, збуджувала, скошувала уяву, жолобила мрiю. Її прямо-таки пiдкидало - сягнути саме такого життя. Це надто просто i надто складно, як вирiшить вона пiзнiше. У шiсть в неї з'явилося саме це iм'я, а не те, що дали їй вiд народження, вона сама вигадала собi iм'я, i хто б не запитував, навiть батьки, вона уперто вiдповiдала: «Серафима».

3

Вiн з'явився у мiстi з великим шкiряним на колiщатках саквояжем, у шовкових штанях чорного кольору, зеленому велюровому пiджаку, i нiхто цього не помiтив. Вiн пройшовся саме тим кварталом, де вода в озерi була акварельно-зелена. Пройшовся брукiвкою пiд вiкнами з роззяпленими вiконницями, вишуканими вазончиками, чарiвненькими пiд'їздами з запахами дорогої кави i добротно усталеного життя, але й цього разу нiхто його не помiтив. Але йому напевне було байдуже, або навпаки - йому все це дуже подобалося. Вiн не розпитував дороги, а просто сiв у трамвайчик - червону коробочку, обмальовану жовтими галунами, наче штани швейцара. Вiн вийшов на зупинцi Троянд - великому насадженнi квiтiв - i спустився просто на пляж. Нiкому до нього не було дiла. Але того дня Серафима сама рушила сiрим з пожухлою i цупкою, як дрiт, травою туди, донизу. Серафима ще не побачила води, а наштовхнулася на нього - незнайомця в чорних шовкових штанях i зеленому пiджаку. Одяг трiпотiв i мiнився пiд легеньким вiтерцем. Серафима спинилася i стала дивитися на це трiпотливе чудо, що сидiло на велетенськiй валiзi i курило, втупившись очима у безмеж синьої води. Очi у незнайомця були свiтлi, з жовтими обiдками, i таких очей дiвчинка не бачила, принаймнi у тих людей, якi ночi й днi оточували її. Очi були печальними й добрими.

- Привiт! - сказла вона.

- Привiт, - вiдповiв вiн i загасив сигарету об пiсок.

I тому що вiд нього приємно пахло, сигаретами, ще чимось, дiвчинка знiяковiла. Потiм її увагу привернула штука, що її вона побачила через дiрку в саквояжi, несподiвано так; ця штука ворушилася, зникала, в чорнiй дiрцi, потiм знову - з'являлась, ворушилась теплим клубком. Вона вiдразу зрозумiла, що це око. Серафима простягла руку i ткнула пальцем. Рiзкий бiль змусив дiвчинку руку вiдсмикнути.

- Це Коломбо Бiлi Гетри, - сказав чоловiк i повернув взагалi до неї обличчя, нiжно бликнувши на Серафиму свiтлими очима.

- Коломбо Бiлi Гетри, - повторила дiвчинка.

- Папуга. Зараз я тобi покажу. А тебе як звати? Мене Сергiєм.

- Серафима, - сказала вона.

I аби вона умiла читати здивування, то неодмiнно б прочитала солодкий переляк, подив i захоплення, а можливо ще щось на цьому чистому рожевому, майже жiночому обличчi.

4