Серафима

До того ж, сьогоднi в клубi «Нiколь» мала вiдбутися вечiрка, куди вiн хотiв повести Серафиму i потiм примусити при всiх виконати танець живота, а може i стриптиз. Настiльки Васька був певен своєї влади над Серафимою. Вiн вискочив зi свого «Опеля» i вiдразу визвiрився на кодло малолiток, що почали терти i милити йому скло. Давши вихiд лютi, вiн зайшов до «Нiколь», де на нього за окремим столиком чекали четверо друзiв. Його вiтали Борька Кравець, менеджер у «Метроградi», Капустiн Вова, редактор еротично-розважального сайту, головний редактор часопису «Спорт i думка» Нiколаєнко Вадим, а також журналiст якогось гламурного часопису Iван Бабакiн. Васю стукали в пузо, ляскали по плечу четверо майже однаковiсiньких приятелiв. Що з вигляду, що за кiлькiстю задiяних нейронiв.

Спочатку вони з'їли по салату. Потiм випили по п'ятдесят. Похизувалися один перед одним успiхами, як завжди перебiльшеними. Замовили ще по п'ятдесят «Блек Лейбл» i пiсля цього вирiшили пiти на стриптиз. Iван Бабакiн засперечався. Його пiдтримав, несподiвано для всiх, Васька Балуєв, який вирiзнявся з-помiж усiх неабиякою хтивiстю. Тодi вирiшили випити ще, а там видно буде.

За четвертою Васька Балуєв побiлiв, вилупився на Борьку Кравця, потiм скрутив йому дулю i зареготав, просто тобi демонiчним смiхом. Таких фiнтiв вiд нього не чекали. Боря попросив, щоб той вибачився.

Але Васька став на чотири i загавкав спочатку на Борьку, потiм На Вовку, потiм - на Вадима. Його трiснули легенько по головi,

i вiн розплакався. За хвилин п'ять заспокоївся. Через пiвгодини Васько сказав, що у нього рiже в животi. Хлопцi мовчки показали на туалет, куди той й побрiв, слухняно, мов дитина. I нiхто в цьому поганого нiчого не вгледiв. Але минула година, поки Ваську кинулись шукати. Згадали про туалет. Там стояла черга з трьох пiддатих мужикiв, якi грюкали з усiєї сили. Покликали охорону. Висадили дверi. Васька Балуєв лежав на пiдлозi зi спущеними штаньми, обличчям у купi фекалiй. Викликали швидку i наряд мiлiцiї. Але до тями вiн не прийшов. Лiкар швидкої констатував смерть: асфiксiя вiд фекалiй. Слiд додати, власних. Нiчого особливого нiхто не побачив i тут, а тому Ваську Балуєва мирно поховали. На похоронi були всi його пiдлеглi, зокрема й Серафима. Вона поклала на його могилу розкiшну орхiдею. Нiкого це не здивувало.

3

Купороснi, з роздвоєними язиками хмари, тягнулися над буряковим масивом, над пласкими бетонними будiвлями у п'ять поверхiв i пропадали на тому кiнцi масиву. Складалося враження, що у цьому мiсцi земля i справдi пласка. У небо з шипiнням i гуркотом пiднiмалися пасажирськi лiтаки. Вiн сидить i дивиться на неї. Рiвно через три хвилини, коли стрiлки вискочать на другу годину дня, все й розпочнеться. Вона падає на спину, пальцi її чiпляються за килим. Вона звивається тiлом, яке прибирає чудернацьких поз. Так може звиватися тiльки змiя, пiтон, ящiрка. Вона пiниться i хрипить. «Зараз», - думає вiн, але сидить i далi. Несподiвано цей танок закiнчується, як коротка прелюдiя. Вона пiдiймається i починає бити посуд, трощити меблi, крiсла. Вона виє, лається диким матом. Обличчя перекошене, нiгтi обламано, з-пiд них сочиться кров, виряченi очi мов оловом налилися, але вiн не бачить там безумства, вiн бачить зло, справдешнє зло, яке пропустив. Вона рве халат на грудях. Б'є себе, гатить головою до стiни. Вона починає стоячи мочитися на килими. Потiм навалює велетенську купу лайна. Вiн не зважає. Вiн хоче, щоб це швидше скiнчилося. Три порцiї транквiлiзаторiв не допомогли, як минулого разу. Iншого способу вiн не знає. Зв'язувати її - марна справа. А радше, у нього немає бажання. Бажання у нього було кiлька рокiв тому, коли вiн, гадаючи, що допоможе, якоюсь психологiчною механiкою, вправами, намагався вiднадити вiд пристрастi.

З роками вiн зрозумiв: усе, властиве людинi, минає, навiть пристрасть, коли приходить смерть. Iнакшого чинника не могло бути. Обрана мета - жало випущене. I вiн не знав, що iз Серафимою. Психiчно вона була здорова. На думку одних людей. З погляду iнших - психопатка. Можливо. Гранi людини проявляються по-рiзному. Але знайомий лiкар не зауважив нiчого, окрiм легенького нервового перезбудження, коли обстежував її. Отже, або вона володiє собою, або це своєрiдний пiдсвiдомий ритуал, як у шамана, iдолопоклонника i ще когось там. Север'ян плутався. Демонiзм? Але тодi можна було справдi виявити психопатiю. Нi, тут щось зовсiм iнше. Вiн курить, а вона сидить гола, з дитячим поглядом, вiдсутнiм, скляним, повним ртутi. Потiм очi мов би наповнюються срiблом, вона ворушить ногою, ледь-ледь, одними пальчиками, затим нога вигинається. Друга оживає набагато швидше, i Серафима спинається на рiвнi, руки мотузками телiпаються при тулубi. Нарештi вона приходить до тями i шукає поглядом флакончик з опiумом, справжнiм сухим монгольським опiумом. Вона ковтає кульку. Сiдає у крiсло, i сидить з вiдкритими срiбними очима. Вiн дрiмає. I очi у неї нiчого не бачать. Зрештою, за довгих пiвгодини, повiки її смикаються i вона говорить фразу, яку вiн знає наперед: