Шагренева шкіра

Та хіба це ім’я, ця жінка не була символом усіх моїх жадань, метою мого життя? Ім’я відкривало перед моєю уявою штучну поетичність світського життя, від нього загоралися святкові вогні паризького вищого світу, блищала сухозлотиця марнолюбства. Ця жінка постала переді мною з усіма проблемами пристрасті, на яких я схибнувся. А може, не жінка, не ім’я, а всі мої вади збудились у мене в душі, щоб знову спокушати мене. Графиня Феодора, багата, без коханця, непіддатлива на паризькі спокуси, — чи не було це втілення моїх надій, моїх видінь? Я створив цю жінку, намалював її в уяві, вимріяв. Уночі я не спав, я став її коханцем, я за кілька годин прожив ціле життя, сповнене кохання, я знов і знов заживав пекучого блаженства. Вранці, нездатний витримати муку чекання до вечора, я взяв у бібліотеці роман і цілий день читав його, аби не думати й швидше згаяти час. Я читав, а ім’я Феодори відлунювало в мені, наче якийсь далекий відгомін, що не турбує вас, але вловлюється слухом. На щастя, я мав іще досить пристойний чорний фрак і білий жилет; а з усіх моїх грошей лишилося тридцять франків, які я поховав по шухлядах та в комоді серед білизни, щоб спорудити між монетою в сто су й моїми фантазіями колючу загорожу пошуків, знаходити монету випадково, під час довколосвітнього плавання по кімнаті. Одягаючись, я шукав свій скарб в океані паперів. Монети знаходились не часто, і з цього ти зрозумієш, скільки забрали в мене рукавички та фіакр, вони з’їли мій хліб на цілий місяць. Гай-гай! На примхи у нас завжди вистачає грошей, ми жаліємо їх тільки на щось корисне й необхідне. Ми безтурботно кидаємо золото танцівницям, а торгуємося з ремісником, чия голодна родина чекає грошей на хліб. Скільки людей носять фрак за сто франків, діамант на головці ціпка, а обідають за двадцять п’ять су. Видно, нам нічого не шкода для задоволення свого марнолюбства.

Растіньяк, що прийшов, коли обіцяв, усміхнувся, побачивши мою метаморфозу, й покепкував з мене, але дорогою поблажливо давав мені поради, як поводитися з графинею, змалював її як скупу, марнолюбну й недовірливу жінку; але зі скнарістю в ній сполучається любов до розкошів, з марнолюбством — щире серце, а з недовірливістю — добра душа.

«Ти знаєш мої зобов’язання, — сказав він, — і знаєш скільки я втратив би, якби завів роман з іншою жінкою. Стежачи за Феодорою, я був безсторонній, холоднокровний, і мої зауваги мусять бути справедливі. Я надумав познайомити тебе з нею тільки для твого добра. Тому зважуй усе, що казатимеш їй, бо в неї жорстока пам’ять, а своєю спритністю вона може вкинути у відчай дипломата, бо здатна вгадати, коли він каже правду. Між нами кажучи, я гадаю, що її шлюб не визнав імператор, бо російський посол засміявся, коли я заговорив з ним про неї. Він її не приймає, а зустрівши в парку, привітався зовсім недбало. І все ж вона добра приятелька пані де Серізі, буває в пані де Нусінген і де Ресто. У Франції репутація її не заплямована. Герцогиня де Карільяно, найцеремонніша дама серед усієї бонапартистської кліки, часто приїздить на літо до її маєтку. Багато молодих дженджиків, навіть син одного пера Франції, пропонували їй своє ім’я за її багатство, та вона чемно відпровадила всіх. Може, її почуття здатен розбудити тільки графський титул? А ти ж маркіз! Сміливіше, якщо вона тобі сподобається. Це я називаю «давати інструкції».