Читаем Шагренева шкіра полностью

Скоро обидва приятелі приєднали своє хропіння до тієї музики, що лунала в салонах. Дикий концерт! Одна за одною гасли свічки, тріскалися кришталеві розетки. Ніч огорнула своїм покривалом тривалу оргію, серед якої розповідь Рафаеля була ніби оргією слів без думок і думок, для яких бракувало слів.

Другого дня, близько дванадцятої, прекрасна Акіліна встала невиспана, позіхаючи; на щоці в неї мармуровими жилками відбився візерунок оксамитового покриття табуретки, на якій лежала її голова. Ефразія, розбуджена рухами приятельки, схопилася, хрипко скрикнувши; її привабливе личко, таке свіже напередодні, тепер було жовте й бліде, як у дівчини, що прямує до лікарні. Гості один за одним почали ворушитися, тяжко стогнучи; руки й ноги в них замліли, кожен відчував, прокинувшись, жахливу кволість у всьому тілі. Лакей повідчиняв у салонах жалюзі й вікна. Тепле проміння сонця заграло на обличчях іще сонних, і все збіговисько попідводилось. Жінки, перевертаючись уві сні, поруйнували вишукані споруди зачісок, пом’яли туалети — і тепер, при денному світлі, являли огидне видовище: волосся звисало патлами, обличчя набуло зовсім іншого виразу, очі, вчора такі блискучі, потьмяніли від утоми. Смагляві обличчя, такі яскраві при свічках, тепер були жахливі, а лімфатичні — такі білі й ніжні, поки не виснажені втомою — позеленіли, губи, ще недавно такі звабливі, червоні, а тепер сухі й бліді, мали на собі ганебні стигмати пияцтва. Чоловіки, бачачи, як зів’яли, як помертвіли їхні нічні коханки, — ніби квіти, затоптані процесією молільників, — зреклися їх. Але самі ці пихаті чоловіки були ще жахливіші. Кожен мимохіть би здригнувся, глянувши на ці людські обличчя з підковами коло запалих очей, осклілих від пияцтва, отупілих від неспокійного сну, що скоріш розслаблював, ніж відновлював сили; ті очі, здавалось, нічого не бачили, а в брезклих лицях було щось холодно-тваринне — фізичне жадання виступало на них оголено, без тієї поезії, що нею прикрашає його наша душа. Таке пробудження пороку, який постає перед нами без покривів і рум’янцю, скелетом зла, обдертим, холодним, порожнім, позбавленим софізмів розуму й чару розкошів, — ужахнуло цих безстрашних атлетів, хоч як вони звикли ставати до бою з Гульнею. Митці й куртизанки мовчали, блудним поглядом окидаючи безладдя в залі, де все було спустошене й зруйноване вогнем пристрастей. Раптом залунав сатанинський регіт — це Тайфер, почувши хрипкі голоси своїх гостей, спробував привітати їх гримасою; при погляді на його спітніле, налите кров’ю обличчя, здавалося, що над цією пекельною сценою постає образ злочину, який не знає докорів сумління. (Див. «Червона корчма»). Картина вийшла завершена. То був бруд на тлі розкоші, потворна суміш пишноти й людського убозтва, образ Гульні, пробудженої після того, як вона захланними руками вичавила всі плоди життя, розкидавши круг себе тільки огидні недоїдки — омани, в які вона вже не вірить. Здавалося, сама Смерть усміхається серед зачумленої родини: ні пахощів, ні сліпучого світла, ні веселощів, ні жадань, тільки огида з її нудотними запахами та вбивчою філософією. Але сонце, осяйне, як правда, і повітря, чисте, як чеснота, контрастували з задухою, насиченою міазмами — міазмами оргії! Попри свою звичку до розпусти, не одна з цих молодих дівчат згадала, як вона прокидалась колись і як вона, невинна, чиста, дивилась у вікно сільського будиночка, обплетене козолистом та трояндами, милувалась ранковою природою, завороженою веселими трелями жайворонка, освітленого промінням світанку, що пробилося крізь туман, і примхливо оздобленою діамантами роси. Інші малювали собі родинний сніданок, стіл, круг якого невинно сміялись діти й батько, де все дихало невимовним чаром, де страви були прості, як і серця. Художник думав про свою мирну майстерню, про цнотливу статую, про чарівну натурницю, що дожидалась його. Молодий адвокат, згадавши процес, від якого залежала доля цілої родини, думав про важливу угоду, яка вимагала його присутності. Вчений скучав за своїм кабінетом, де на нього чекала шляхетна праця. Майже всі були невдоволені собою. В цю хвилину, сміючись, з’явився Еміль, свіжий і рожевий, як найвродливіший продавець модного магазину.

— Ви бридкіші за судових приставів! — вигукнув він. — Сьогодні ви ні на що не придатні, день пропав, моя порада — снідати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза