Шагренева шкіра

Планшет був високий, сухорлявий, справжній поет, заглиблений у безперервне споглядання; він весь час зазирав у бездонну прірву, назва якої — РУХ. Обивателі вважають безумцями вчених — людей з високим розумом, цих незрозумілих, дивовижно байдужих до розкошів і світськості людей, які з ранку до вечора смокчуть погаслу сигару і входять до вітальні, застебнуті не на ті ґудзики. Настає день, коли вони, довго перед тим виміряючи порожній простір або нагромаджуючи ікси під Аа — gG, проаналізують якийсь природний закон і розкладуть якесь нерозкладне начало; і ось юрба вже милується новою машиною або яким-небудь візком, що його будова вражає й пантеличить нас своєю простотою. Скромний учений з усмішкою каже своїм шанувальникам: «Що ж я створив? Нічого. Людина не винаходить силу, вона її спрямовує, наука полягає в наслідуванні природи».

Коли Рафаель увійшов до механіка, той стояв мов укопаний, і можна було подумати, що це повішений, який, зірвавшися з шибениці, став стійма. Планшет стежив за агатовою кулькою, що котилась по циферблату сонячного годинника, й чекав, коли вона зупиниться. Бідолаха не мав ні ордена, ні пенсії, бо не вмів показати себе. Він був щасливий тим, що стоїть на порозі відкриття, і не думав ні про славу, ні про світ, ні про самого себе, він жив наукою, заради науки.

— Це нез’ясовна річ! — сказав він. — Ох! — скрикнув він, побачивши Рафаеля. — Я до ваших послуг. Як живе ваша матуся?.. Зайдіть до дружини.

«Таж я й сам міг би так жити», — подумав Рафаель. Він показав ученому талісман і, спитавши, як можна подіяти на нього, вивів Планшета з задуми.

— Може, ви посмієтеся з моєї легковірності, — сказав на закінчення маркіз, — але я не приховаю від вас нічого. Мені здається, ця шкіра має таку силу опору, якої ніщо не здатне подолати.