Шагренева шкіра

Незабаром він уже був між винним ринком, цим велетенським складом барил, і шпиталем Сальпетрієр, цим величезним розсадником пияцтва, коло невеликого ставу, де хлюпотались качки найрізноманітніших пород, яскріючи на сонці переливами кольорів, схожих на барви церковних вітражів. Тут були зібрані качки з усього світу: крячучи, перекидаючись, плещучись, вони були ніби палатою качачих депутатів, скликаною помимо їхньої волі, але, на щастя, без хартії й без політичних принципів, вони жили тут, не боячись мисливців, але часом попадаючи в поле зору природознавців.

— Ось пан Лавріль, — сказав сторож Рафаелеві, який розшукував цього великого жерця зоології.

Маркіз побачив невисокого панка, що з глибокодумним виглядом роздивлявся двох качок. Учений був середнього віку, риси обличчя мав симпатичні, привітні, якісь незвичайно лагідні, і в усій його подобі відчувалась безмежна відданість науці. З-під перуки, яку він безперестану смикав, врешті кумедно стяг на потилицю, видні були сиві пасма; таке недбальство виказувало в ньому безмежну пристрасть до науки і до її відкриттів, а ця пристрасть — як, між іншим, і будь-яка пристрасть — так владно виокремлює нас із зовнішнього світу, що змушує забувати про самих себе. В Рафаелі явився вчений і дослідник, і в ньому пробудив захват цей природознавець, що не спав цілі ночі, розширюючи коло людських знань, і навіть своїми помилками служив славі Франції, а втім, чепуруха, мабуть, посміялась би з того, що між поясом штанів і смугастим жилетом ученого виднілася щілинка, щоправда соромливо прикрита сорочкою, яка збилася жужмом, бо пан Лавріль безперестану то нахилявся, то випростувався, як цього вимагали його зоогенетичні спостереження.

Після перших слів привітання Рафаель вирішив, що повинен сказати панові Лаврілю якісь банальні компліменти щодо його качок.

— О, на качок ми багаті! — відповів природознавець. — А втім, як ви, певне, знаєте, це найпоширеніший рід у родині перетинчастолапих. У цьому роду є сто тридцять сім видів, дуже відмінних один від одного — починаючи з лебедя й кінчаючи качкою зінзін. У кожного своя назва, свій особливий норов, своя батьківщина, свій зовнішній вигляд, а подібності між ними не більше, ніж у негра з білим. Справді, коли ми їмо качку, то навіть не здогадуємось, яка вона поширена.

Йому впав у око невеликий гарний птах, що виходив з води.

— Дивіться, ото краватковий лебідь, бідна дитина Канади, що прибула здалеку показати нам своє сірувато-буре пір’я, свою чорну краваточку. Дивіться, він чухається... А то знаменита пухова гуска, або ж гага; під її пухом сплять наші модниці. Яка вона гарна! Гляньте на її черевце, червонясто-біле, на зелений дзьоб. Я щойно був присутній при паруванні, якого й не сподівався, — провадив він. — Поєднання минуло цілком успішно, і тепер я нетерпляче дожидатиму результатів. Тішусь надією, що матиму сто тридцять восьмий вид, якому, можливо, дадуть моє ім’я. Ось вони, ця парочка, — він показав на двох качок. — Ото — гусак-реготун (anas albifrons), а це велика качка-свистуха (anas ruffina, за Бюффоном).Я довго вагався між качкою-свистухою, качкою-білобровкою й качкою-широкодзьобом (anas clypeata). Дивіться, он широкодзьоб, огрядний брунатно-чорний розбишака з кокетливою зеленаво-райдужною шийкою. Але качка-свистуха має чубчик, і я, розумієте, більш не вагався. Нам бракує тут тільки качки чорно-ковпачної. Наші панове природознавці в один голос твердять, що вона — тільки зайвий дублікат чирка гачкодзьобого, що ж до мене... — (Враз він однією дивною гримасою виказав водночас і скромність, і гордість ученого — гордість, у якій відчувалась упертість, і скромність з відтінком задоволення) — ...то я так не гадаю, — докінчив він. — Самі бачите, добродію, ми тут часу не гаємо. Я саме працюю над монографією про качку як рід... Але я до ваших послуг.

Поки вони підходили до гарного будинку на вулиці Бюффона, Рафаель уже встиг віддати шагреневу шкіру на дослідження панові Лаврілю.

— Цей виріб мені знайомий, — сказав нарешті вчений, оглянувши талісман крізь лупу. — Ним була накрита якась шкатулка. Шагрень дуже стара! Тепер шкатульники воліють уживати тигрин. Тигрин, як вам, певне, відомо, це шкіра з raja sephen, червономорського ската.

— Але що ж це таке, скажіть, будьте ласкаві...

— Це, — відказав учений, — щось зовсім інше. Між тигрином і шагренню така різниця, як між океаном і землею, рибою й четвероногим. Правда, риб’яча шкіра міцніша за шкіру наземних тварин. А це, — провадив він, показуючи на талісман, — це, як ви, мабуть, знаєте, один з найдивовижніших продуктів тваринного світу.

— Що ж саме? — спитав Рафаель.

— Це шкіра віслюка, — вмощуючись вигідніше в кріслі, відповів учений.

— Я знаю, — сказав молодий маркіз.