Що знає вітер

Розділ 19 Вушко голки

Вся ця ріка довкруж ревуча

З голчаного прорвалась вушка;

Що не було й що геть пішло —

Потужно живлять джерело[46].

В. Б. Єйтс

Майкл Коллінз і Джо О’Райллі прибули вранці в переддень Різдва, привізши із собою охоронця на ім’я Ферґус, і зайняли три порожні кімнати в західному крилі будинку. Томас замовив в універмазі «Лайонс» три нові ліжка й заніс їхні каркаси та матраци сходами до щойно прибраних кімнат, а там Меґґі та Мейв застелили ліжка новою постільною білизною й поклали на них пухкі подушки. Томас стверджував, ніби Майкл не знатиме, що робити з великим ліжком у своїй кімнаті: він же найчастіше спав абиде й ніколи не затримувався на місці. О’Тули були мов не при собі від захвату й готували кімнати так, наче до нас їхав стародавній король Конор власною персоною.

Оїн чекав на них, був збуджений і бігав від вікна до вікна, виглядаючи гостей. Йому надто хотілося поділитися своїм секретом. Ми створили нову пригоду із числа оповідок про Оїна — історію, у якій Оїн та Майкл Коллінз перетнули озеро на маленькому червоному човнику й опинилися в Ірландії майбутнього. Ірландія в нашій історії спала під триколором, нею більше не правила корона, а біди й нещастя минулих століть для неї давно скінчилися. Я написала цю історію римованим віршем, спланувавши кожну сторінку, а Томас намалював, як малий Оїн і Здоровань сидять на Кліф Могері[47], цілують камінь Бларні[48] та їдуть Дорогою Гігантів у Антрімі[49]. На одній сторінці контрастна парочка побачила дикі квіти й вистояла супроти вітрів на острові Клер. На другій — уздріла зимове сонцестояння в Ньюґрейнджі[50], що в графстві Міт. Почалася ця історія не як дарунок Майклові, та ми ще до завершення погодилися, що вона має ним стати.

Це була прегарна маленька книжечка, сповнена ірландської фантазії й оптимістичних сподівань, і в ній двоє ірландських хлопців, великий і малий, блукали Смарагдовим островом. Я знала, що Ірландія ще дуже довго не знатиме миру, зображеного на сторінках нашої книжки. Але мир настане. Він наставатиме поступово, частинами, розділами, як в історії. А ще Ірландія — Ірландія зелених пагорбів і всюдисущого каменю, Ірландія неспокійної історії й бурхливих почуттів — вистоїть.

Ми загорнули книжку в папір, перев’язали шпагатом і поклали під ялинку, підписавши Майкловим ім’ям і долучивши її до пакунків, які вже там лежали, — подарунків для всіх О’Тулів і нових капелюхів та шкарпеток для всіх чоловіків. Різдвяний Дід мав прийти після того, як Оїн ляже спати. Я придбала ту копію «Форда Т», від якої не міг відірватись Оїн у ломбарді Келлі, а Томас зібрав йому іграшковий вітрильник і пофарбував його в червоний колір, як у наших історіях.

Фотограф, який знімав весілля в готелі «Ґрешем», надіслав нам поштою примірники своїх знімків. Мені пощастило перехопити посилку так, щоб її не побачив більше ніхто. Нашу із Томасом світлину — ту, яку Оїн зберігатиме все життя, — я вставила у важку золоту рамку. Цей подарунок не міг вразити маленького хлопчика, але був для нього дуже цінний. Іншу світлину з весілля, ту, де Майкл усміхався посередині, я також вставила в рамку, щоб подарувати Томасові. Того вечора я вперше визнала свої почуття, вперше зізналась у всьому, і щоразу, коли дивилася на це фото, мені перехоплювало подих від значущості зображених історичних подій.

Ґарва-Ґліб перетворився на мерехтливий, сяйливий дивокрай теплих запахів і блискучих поверхонь, прянощів, лоску й духмяних дерев, перев’язаних стрічкою та прикрашених ягодами і свічками. Я не здивувалася, дізнавшись, що Томас щороку відчиняв двері для сусідів, наймаючи музикантів і виставляючи стільки харчів, що стало б на тисячу животів. Святкування завжди починалися надвечір і тривали доти, доки гості не переходили до церкви святої Марії на опівнічну месу чи додому — відсипатися після денного розгулу.