Що знає вітер

Я вп’ялася поглядом у бліді Томасові очі, в його обіцянку не виганяти мене. Я вже не раз думала про Ойшіна та Нів, відколи провалилася крізь час, помічаючи схожість між нашими історіями.

Я почала розповідати історію так, як почула її вперше, ґельською, і весь стіл, почувши слова, занурився в цілковиту тишу. Я розповіла присутнім, як Нів, принцеса Тір на Ноґу, Краю Молодих, знайшла Ойшіна, сина великого Фінна, на берегах озера Лох-Лін, подібно до того, як знайшов мене Томас. Коллінз пирхнув, О’Райллі посунувся, але Томас сидів нерухомо, вдивляючись мені в очі, поки я плела стародавню казку такою ж давньою мовою.

— Нів покохала Ойшіна. Попросила його піти з нею. Довіритись їй. І пообіцяла зробити все, що була в змозі, щоб він був щасливий, — сказала я.

— Це дивна відповідь на моє запитання, Енн Ґаллагер, — пробурчав Майкл Коллінз. Але в його тоні відчувалась якась м’якість, неначе моя ґельська заспокоїла його підозри. Звичайно, людина, що говорить мовою ірландців, у жодному разі не може працювати на корону. Коли я продовжила розповідати легенду, він мене не зупинив.

— Ойшін повірив Нів, коли вона описала своє королівство — місце, що існувало окремо від його рідного світу, і пішов туди з нею, покинувши свою землю. Кілька років Ойшін і Нів були дуже щасливі, та Ойшін сумував за рідними й друзями. Сумував за зеленими полями й озером. Він заблагав Нів, щоб вона дозволила йому повернутися, бодай ненадовго. Нів знала, що станеться, якщо вона дозволить йому повернутись, і їй розривалося серце: вона ж бо знала, що Ойшін її не зрозуміє, не уздрівши правди на власні очі.

У мене заболіло в горлі, і я спинилася, заплющивши очі, щоб не бачити блакиті впертого погляду Томаса й набратися духу. Мені було потрібно, щоб Томас мені вірив, але не хотілося побачити ту мить, коли його вірі настане кінець.

— Нів сказала Ойшінові, що він може піти — хай тільки весь час сидить на Місячній Тіні, на її коні, й не торкається ногами ірландської землі. А ще уклінно попросила, щоб він до неї повернувся, — сказала я.

— Бідолашний Ойшін. Бідолашна Нів, — прошепотів Джо О’Райллі: він знав, що буде далі.

— Ойшін їхав кілька днів, доки не повернувся до земель свого батька. Але там усе змінилося. Його рідних не стало. І його домівки теж. Люди змінилися. Де й поділися замки та видатні воїни минулого, — говорила я. — Ойшін зійшов із Місячної Тіні, вразившись так, що забув, що саме Нів благала його не забути. Коли його нога торкнулася землі, він став дуже старим. Час у Тір на Ноґу плинув геть не так, як в Ейре. Місячна Тінь утекла від Ойшіна, покинувши його напризволяще. Ойшін так і не повернувся до Нів чи до Краю Молодих. Натомість він розповідав цю історію кожному, хто був готовий послухати, щоб народ знав свою історію, знав, що походить від гігантів, від воїнів.

— Мені завжди було цікаво, чому він не міг повернутися, чому Нів так і не прийшла по нього. Через його вік чи що? Може, прекрасній принцесі був не потрібен стариган, — абсолютно серйозно задумався Коллінз, зімкнувши руки за головою.

— Cád atá á rá agat a Aine? — стиха промовив ґельською Томас, і я знову зазирнула в його очі. Моє тіло задрижало, а долоні стали вологими. Він поцікавився, що я намагалася сказати насправді.

— Тут так само, як із Ойшіном: є речі, яких ви не зрозумієте, не зіткнувшись із ними особисто, — наполягла я.

Джо втомлено потер чоло:

— Можна англійською? Моя ірландська не така добра, як твоя, Енн. Історія, яку я вже знаю, — це одне. Розмова — це інше. А я хочу все розуміти.

— Коли Майкл був малий, його батько передрік, що він зробить для Ірландії щось видатне. Щось дуже схоже передрікав і Майклів дядько. Як вони могли таке знати? — спитала я, перейшовши на англійську.

— An dara sealladh, — пробурмотів Майкл, дивлячись на моє обличчя примруженими очима. — Другий зір. Дехто стверджує, що моя родина трохи ним володіє. Я вважаю, що то просто батько пишався своїм малим сином.

— Але час показав, що твій батько мав рацію, — зауважив Томас, і Джо кивнув. Обличчя Джо виражало щиру любов.

— Я не можу пояснити того, що знаю. Ви хочете, щоб я надавала пояснення, які не триматимуться купи. Я говоритиму, як божевільна, і ви мене боятиметеся. Я казала вам, що не становлю загрози ні для вас, ні для Ірландії. І це єдине, чим я можу вас заспокоїти. Я не можу пояснити, як це знаю, та розповім вам, що знаю, якщо із цього буде якась користь. Я знала, що двері буде замкнено й почнеться пожежа, всього за кілька секунд до пожежі. Коли Мерфі виголосив свій тост… я просто… усвідомила це. А ще я знала, що буде підписано мирний Договір, перш ніж це сталося. Знала дату й назвала її Томасові, хоча навіть він нічого не знав про якусь угоду.

Томас поволі кивнув.

— Так, Міку.