Щоденник однієї зради

Отакими спогадами про колишні труднощі й негаразди розважав себе Дукареліс, аж поки рожевоперсне світло не замріяло з-за Аморгоса. Він почав розрізняти протяжний гірський хребет, що проступав над морем з багряної сутіні, а з-за нього неквапом підіймалося сонце. Видовище, яке почало огортати його звідусіль, скидалося на диво творення й перший день світу, що з’явився з хаосу та пітьми. Який же він був прекрасний! І скільки можливостей існує для того, щоб побачити це?! Але стільки світанків і заходів сонця марнуються дарма...

Десь близько восьмої, як і обіцяв, прибув з кислою мармизою жандарм, незадоволений, що його погнали в таку рань, пане професоре, виконувати свій обов’язок. Дукареліс скасувавсьогоднішню роботу на розкопі, але, своєю чергою, надіслав своїх співробітників на місце наглядати, чи все відбувається, як слід; органам правопорядку він не довіряв, а в диявола завжди було багато ніг, і всі — козлячі. Він зателефонував із сільради до 21 Управління доісторичних і кікладських пам’яток. Зрештою, це було частиною зобов’язань, які він узяв на себе, підписавши угоду. Покликав начальника. Той зразу з’явився з іншого боку дроту, пане начальнику. Відповідав з теплим тоном, навіть по-дружньому, наче вони приятелювали багато років. Тон цей з’явився з того часу, коли начальник Управління клопотав перед керівництвом Міністерства скасувати попереднє рішення й затвердити нове. Ви отримаєте те, що вам потрібно, пане Дукарелісе, не переживайте, спливли в пам’яті слова того, кому він особисто йому зателефонував, щоб привітати, повідомити про схвалення проєкту й вибачитися за непорозуміння (так він назвав попереднє рішення свого міністерства). І ось тепер він біля слухавки.

— Дорогий друже, яка прекрасна новина з самого краю світу... — почув Дукареліс його бас і відчув, як нудота підступає до горла. Він прозвітував про знахідку, висловив побоювання, нагадавши довгу історію розграбування археологічних пам’яток в регіоні, чуючи, як той віддаляється разом із низкою різноманітних охів та ахів.

— Лишіть це мені. Я про все подбаю. Особисто контролюватиму! — такими були останні слова начальника, підкріплені також запевненням, пане начальнику, що за першої ж нагоди він відвідає острів.

Знесилений, Дукареліс подзьобав щось зібране нашвидку господарем таверни, помився й завалися спати на кілька годин. Більшого дозволити собі він не міг. Після пробудження він дізнався, що з Міністерства внутрішніх справ надійшло розпорядження: два жандарми мали вдень і вночі охороняти територію розкопок. Також у ньому йшлося про те, що для підкріплення особового складу буде відряджено ще одного жандарма. Цього разу начальник Управління одразу все зробив, як слід.

15

Наразі скелет перебував у стані in situ, неушкоджений, у всій, так би мовити, археологічній красі. Ось розтрощений череп і поруч гостра, убивча каменюка, руки, грудна клітини із дванадцятьма парами ребр, таз та нижні кінцівки. Жодних ознак похоронного інвентаря, лише розкидані довкола шиї намистини — усе, що залишилося від доісторичної прикраси. Креслення схеми положення тіла Дукареліс виконав сам, прив’язавши його до сторін світу й розділивши на три зони: череп, верхні кінцівки, нижні кінцівки, занотував необхідні виміри: глибину від поверхні та довжину скелету. Потім усе сфотографував з табличками, що містили коротку необхідну інформацію та стрілки орієнтування.

І ось, одного прекрасного ранку, він уже стояв разом з сільським головою Кукулесом і начальником Управління біля нашвидку облаштованого вертодрому на кам’янистому плато. Напередодні їм надіслали депешу. Кукулес підняв на ноги все село: прибирати та чепурити, раз-два, раз-два..., безграмотно виводити на транспаранті: «Ласкаво просімо, пане губернатор!» Дукареліс насилу випросив у когось праску дати лад костюму. Буревій від гвинтів зірвав з нього бриля та скуйовдив волосся. Він устиг прикрити руками обличчя, але все одно його з голови до ніг обсипало пилюкою. Дивна річ! Саме в цей момент, посеред усієї цієї веремії, Дукареліс подумав, що початок є: здійнята пилюка є першим шаром, що вкриває доісторичні артефакти, які він як археолог розшукує стільки років. Тож треба готуватися до наступного кроку...

Начальник Управління відрекомендував усіх. «Пане губернаторе, познайомтесь! Йоргос. — Так він його назвав. — Один з найбільш здібних і талановитих археологів нашої країни!»