Штіллер

Виявилось, що вони помилилися.

Другого ранку — після тяжкої ночі, коли їхні надії розбились на друзки,— вони попрощалися на маленькому вокзалі в Понтрезіні.. Як потяг нарешті рушив, Сибіла стояла, наче статуя на цоколі, і обоє вони — Штіллер біля відчиненого вікна, а Сибіла на пероні — ледь, помахали одне одному на прощання. (Відтоді Сибіла, дружина мого прокурора, більше не бачила зниклого Штіллера). Сама вона повільно пішла до готелю, попросила рахунок, спакувалася й виїхала того ж таки дня. Вона вважала, що не може так просто вернутися до Рольфа, єдиним порятунком здавався їй Редвуд-сіті; тепер вона мусила працювати, бути сама й заробляти собі на прожиток. Бо як ні, то вона відчула б себе вибитою з життєвої колії, не знала б, де її місце; виявилося, що дорога від чесної жінки до повії на диво коротка. В Цюріху Рольф зустрів її заявою, що дає згоду на розлучення. Вона полишила йому клопотатися формальностями й попросила дозволу забрати з собою Ганеса. Їхня розмова стосувалася тільки майбутнього, практичних питань. Що Ганесові, їхньому синові, краще, важко було вирішити; Рольф попросив двадцять чотири години на роздуми. Потім, на її подив, дозволив забрати Ганеса. Сибіла подякувала йому, зрошуючи сльозами його руки, й незадовго до різдва виїхала на головний вокзал у супроводі свого чоловіка, щоб звідти добратися до Гавра й сісти на корабль до Америки.

Мій приятель прокурор повідомляє, що суд (разом з вироком!) відбудеться за тиждень, у вівторок.

В Америці Сибіла жила самотою, майже як черниця. Вона лишилася в Нью-Йорку. Коли Штурценегер приїхав по секретарку, якої йому не треба було, Сибіла, завдяки своєму знанню європейських мов, знайшла вже собі інше місце, досить пристойне. Вісімдесят доларів на тиждень. Вона пишалася. І Штурценегер, що сприйняв ту звістку не вельми трагічно, подався в Редвуд-сіті сам, запросивши її перед тим на вечерю до французького ресторану в Грінвіч-віледж. Вона вже більше не «клеїла дурня», але її шлях, власний шлях, був досить тяжкий. Сибіла, донька заможних батьків, опинилася вперше в таких умовах, як інші люди на цьому світі,— тобто була самітна, відповідальна за себе, залежна від своїх власних здібностей, від попиту на ті здібності, від гумору й ласки того, хто давав їй роботу. І дивно: їй здавалося, що це й є воля, що це й є гідність. Робота її була одноманітна — вона перекладала на німецьку, французьку й італійську мови ділові листи, майже завжди однакового змісту. А перше її власне помешкання в тому світі було таке, що навіть удень, коли надворі світило сонце, вона не могла ані читати, ані шити без світла й майже ніколи не зважувалась відчинити вікно, бо все відразу вкривала кіптява, а як лягала спати, то затикала вуха воском. Сибіла не нарікала, знаючи, що мільйони людей живуть гірше за неї. Взагалі нарікати вона не могла хоч би вже через Рольфа. На щастя, Ганеса вдалося примістити в німецько-єврейському пансіоні, де він був цілий день. Вільні години вона завше віддавала Ганесові і, як дозволяла погода, гуляла з ним у Центральному парку: там були дерева...

Отже, як то кажуть, вона почала нове життя.