Сила природи

«Вода. Табір (неофіційний). Стежка перегороджена».

Фок знову покліпав, цього разу довше. В номері було тепло.

«Короткий шлях. Спостережний пункт. Повалене дерево».

Кліп. Вітер бився в шибку вікна. «Взимку ризиковано. Обережніше». Застереження часто повторювалося. «Просувайся обачно. Тут небезпечно». Фок заплющив очі.

День 2. Ранок п’ятниці

Згортали табір довше, ніж очікувалося. Намети не хотіли складатися в маленькі пакунки, як було задумано, і змійки на чохлах доводилося підтягувати, а вони чинили опір.

Джил розуміла, що наплічник ніяк не може бути важчий, ніж учора. Розуміла, але, завдаючи його на спину, не могла в це повірити. Група вже й так вибилася з графіку, але Джил дозволила жінкам не квапитися в слабенькому ранковому світлі, вовтузячись зі шнурками та пляшками, їй не хотілося йти з привалу, й не їй одній, підозрювала вона. Інші привали на цьому маршруті, як відомо, менші й не такі зручні, але справа навіть не в цьому. Просто полишати безпеку вихідного пункту заради невідомого було трохи лячно.

Пакуючись, Джил одним оком поглядала на Алісу. Жінка ні з ким не розмовляла, і її довелося двічі питати, де лежить чохол для розпірок. Але Джил була певна — Аліса не хвора. І не отримає дозволу перервати похід. Щодо цього Джил також була певна.

Вона спостерігала, як Аліса збирає винні пляшки й спільне сміття і безцеремонно вручає все це Бет. Схоже, за ранішню сцену її докори сумління не мучать. Джил уже хотіла втрутитися, але Бет без єдиного слова забрала сміття й поклала до себе в наплічник. Джил спустила це на гальмах. Вона вже навчилася не вв’язуватися в чужі битви.

За годину, коли відмовок уже не залишилося, жінки нарешті рушили. Невдовзі Аліса вирвалася вперед, а їй на п’яти насідала Брі, вчепившись у карту. Дивлячись на їхні потилиці, Джил поправила наплічник. Лямки натирали плечі. Продавець у крамниці запевняв, що вони для додаткового комфорту зроблені зі спеціального матеріалу, який «дихає». Спогад про цю розмову викликав у Джил глибоке й тривке відчуття зради.

Бодай стежка йшла по рівному, але сама земля була горбкувата, тож доводилося дивитися під ноги. Джил спіткнулася раз, тоді вдруге, мало не втративши рівновагу. Відчула, як хтось схопив її за руку, притримуючи.

— Усе гаразд? — запитала Лорен.

— Так. Дякую. Не звикла до таких черевиків.

— Гризуть?

— Трохи, — зізналася Джил.

— Треба дві пари шкарпеток. Тонкі наспід, а згори товсті. Слухай, Джил... — Лорен стишила голос. — Я хотіла вибачитися.

— За що?

Джил здогадувалася. А може, й ні. Якщо так подумати, Лорен може почуватися винною багато в чому.

— На тому тижні, на нараді, — пояснила Лорен. — Ну, я хочу вибачитися, що не була на нараді. Але Ендрю сказав, що може й сам провести презентацію... — вона не договорила. — Я перепрошую. Слід було прийти, я знаю. Але у мене останнім часом домашні проблеми.

На цих словах Джил озирнулася. Вона добре знає, що таке домашні проблеми.

— Ми якось можемо тебе підтримати?

— Та ні. На жаль. Але дякую, — мовила Лорен, і далі дивлячись прямо вперед. Останнім часом вона дуже схудла: на шиї і зап’ястках під шкірою проступали кості.

— Точно?

— Так.

— Гаразд. Бо нарада...

— Я дуже перепрошую...

— Я розумію, але таке трапилося не вперше. І навіть не вдруге.

— Більше не повториться.

— Ти впевнена, Лорен? Бо...

— Так, я впевнена. Все піде на лад.

Дуже сподіваюся, подумала Джил. Лорен уже потрапила в перелік претендентів на чергове скорочення. Як по правді, вона його очолювала, поки Аліса не запропонувала об’єднати неповні ставки — це дасть таку саму економію. Джил також підозрювала, що за останні місяці Аліса принаймні двічі прикривала Лорен, при цьому ледве уникнувши серйозних помилок. Якщо Джил довідалася про два такі випадки, швидше за все, їх було більше. Вона знала, що жінок пов’язує давнє знайомство. Але як ним користується Лорен — то інше питання.

Попереду виднілася Алісина голова, світла на тлі темної стежки. Джил дещо спало на думку.

— Вчора ти чудово впоралася з багаттям. Я бачила, як ти його розпалювала.

— О! Дякую. Я в школі навчилася.

— Вас там добре підготували.

— Ще б пак. Цілий рік у польовому таборі «Макалластер» жіночого коледжу «Індейвор». За такий час багато чого навчишся. Аліса теж там була, — мовила Лорен і глянула на Джил. — Ти ж, мабуть, училася в приватній школі — невже у вас там чогось такого не було?

— Я отримала освіту в Швейцарії.

— О! Ну, тоді, мабуть, ні.

— Слава Богу, — легенько всміхнувшись, Джил скоса глянула на Алісу. — Сумніваюся, що я б витримала цілий рік отакого.

Лорен усміхнулася у відповідь, але Джил побачила в її очах невисловлене запитання. Якщо їй тут так не подобається, навіщо взагалі було на це погоджуватися? Джил уже лік втратила, скільки разів це запитання звучало в різних формах за останні тридцять років, але відповідь завжди була одна й та сама. «БейліТенантс» — родинна фірма. А Джил Бейлі зробить для родини що завгодно.

— Хай там як, — промовила Лорен, — але я просто хотіла вибачитися. Я усвідомлюю, що останнім часом на роботі не все гладко.