Читаем Скарб полностью

Скарб

ТІТ МАКЦІЙ (МАКК) ПЛАВТ

(бл. 250 - 184 pp. до н. е.)

Видатний римський комедіограф. За зразком новоі аттічної (побутової) комедії (Менандр, Діфіл, Філемон та ін.) створив оригінальну римську комедію, відому підназвою "палліата" (від лат. pallium - верхній одяг римлян, подібний до грецького гіматія). В заплутаний карколомний сюжет своїх комедій Плавт включав фрагменти та епізоди з грецьких творів (контамінація), адаптуючи їх до римських реалій. Комедії Плавта вирізняє жвавість діі, комічність ситуацій, самобутність гумору інтенсифікована грою слів, неологізмами, багатою і дотепноюй мовою.

Збереглись тексти 21 комедп. Серед них "Амфітріон" (пізніші переробки Мольєра, Клейста), "Скарб" (сюжетні колізії використав Мольєр у комедії "Скупий"), "Близнята" (комедія непорозумінь, що надихнула Шекспіра на "Комедію помилок") та ін.

СКАРБ

Дійові особи

ЛАР, бог домашнього вогнища в Евкліона.

ЕВКЛІОН, старий.

СТАФІЛА, стара служниця.

МЕГАДОР, старий, сусід Евкліона.

ЕВНОМІЯ, його сестра.

ЛІКОНІД, її син.

СТРОБІЛ, раб.

АНФРАК, кухар.

КОНГРЮН, кухар.

ПІФОДІК, раб.

ФЕДРА, дочка Евкліона.

Вулиця з двома сусідніми будинками - Евкліона і Мегадора. Храм богині Вірності і перед ним жертовники. 1

1 Рядки, які, на думку більшості дослідників, є пізнішим включенням в текст Плавта, взяті в дужки або винесені у підрядкові примітки.

ПРОЛОГ

Лар

Не знаєте, хто я? Скажу вам коротко:

Я – Лар домашній, з будинку от цього,

Відкіля, як бачите, я вийшов. Тут

Живу багато років, був заступником

Батьку і діду нового хазяїна.

Дід його мені з благанням золота довірив

Скарб прихований: посеред вогнища свого

Заривши, благав його оберігати.

І вмер він; настільки жадібний був у душі,

10 Що сину не хотів на нього вказувать,

Вважав за краще його лишити в бідності,

Тільки б не показувати скарбу.

Землі йому маленький зоставив клаптик,

Нехай живе в труді великому й бідує.

Коли помер він, скарб мені отой довіривши,

Став придивлятись я, а чи не викаже

Мені син шани більшої, ніж батечко його,

Та він все менше й менше шанував мене,

Все менше мав від нього я дарів почесних,

20 Тож відповідно й я до нього ставився.

Але і він помер, і залишився син один,

Оцей, в будинку він тепер хазяїном,

Такий же точно вдачею, як батько й дід,

Із ним дочка живе, вона мені щоденно в дар

Вина приносить, ладану чи ще чогось

Подібного, вінки кладе. Тож ради неї

Дозволив Евкліону я той скарб знайти,

Щоб легше міг він заміж видати дочку свою.

Здійснив над нею знатний молодик

30 Насильство: йому відомо, хто вона,

Вона ж його не знає, як і сам батько

Не знає про наругу над дочкою.

Я зроблю, щоби оцей старий сусіда

За дружину попросив її собі, усе для того,

Щоб легше її заміж узяв отой юнак:

Старий, що оженитись на ній хоче,

Є рідним дядьком тому юнакові,

Що наругу над нею скоїв на Церериному святі.

Аж ось старий кричить: завжди він так.

Стару служницю він жене, щоби вона

Його таємну справу не провідала.

На золото він глянуть хоче, чи ж на місці.

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА ПЕРША

Евкліон, Стафіла. Евкліон

Геть! Геть звідси! Геть! За двері! Заберися геть! 40 Підглядати, усюди шастати очиськами тобі!

Стафіла

За що мене, нещасну, б’єш ти?

Евкліон

Щоб ти насправді була нещасною, негіднице, Й життя тобі такого кепського, якого заслуговуєш.

Стафіла

Навіщо зараз мене з дому вигнав ти?

Евкліон

Тобі, ледащо, маю звітуватися? Йди від дверей! Геть звідси! Гляньте, як Ступає! А ти знаєш, до чого дійде? Візьму я зараз мотузок чи палицю І крок твій черепашачий прискорю!

Стафіла

50 На шибеницю краще б дали мені боги Потрапити, ніж так у тебе на службі бути.

Евкліон

Бач, щось собі бурмоче, підла! Зажди, тварюко! Очі, їй-богу, видеру! Підглядать за мною я не дам тобі. Геть! Геть! Ще, ще! Ось так тепер. Ти Там стій. А якщо з цього місця хоч На пальчик, на нігтик підсунешся, Чи озирнешся без мого дозволу, – я Зараз же катюзі віддам на виучку! 60 Підлішої за цю стару не бачив ще я Зроду! Їй-право, дуже я її боюся: Зненацька, мимохіть до мене підкрадеться, Пронюхає, де золото заховане! Очиська має й на потилиці ця бестія. Піду до сховку, гляну, чи там золото? Ой, скільки маю клопоту й тривоги з ним! (Іде.)