Смерть лорда Еджвера

— Її світлість узяла слухавку і сказала: «Алло, хто це?» Потім сказала: «Так, саме так. Це леді Еджвер». Я збирався залишити її світлість, та вона покликала мене і повідомила, що їх роз’єднали. Вона сказала, що хтось сміявся і, мабуть, кинув слухавку. Вона запитала мене, чи особа, яка дзвонила, не назвалася. Я сказав, що ні. Ось, власне, і все.

Пуаро насупився.

— Мсьє Пуаро, ви справді вважаєте, що телефонний дзвінок якось пов’язаний з убивством? — запитала місіс Відберн.

— Не можу сказати, мадам. Це просто цікава обставина.

— Іноді люди так жартують. Зі мною теж таке було.

— C’est toujours possible, Madame[42].

Детектив знову звернувся до дворецького.

— А це був жіночий чи чоловічий голос?

— Думаю, жіночий, сер.

— А високий чи низький?

— Низький, сер. Обережний і досить чіткий. — Він замовк. — Можливо, я собі понавигадував, сер, але, здається, то була іноземка. Її «р» було дуже примітне.

— Дональде, то виходить, це могли дзвонити шотландці, — мовила місіс Відберн, усміхаючись до Росса.

Той розсміявся.

— Не винен, — сказав він. — Я був за обіднім столом.

Пуаро знову звернувся до дворецького.

— Як ви гадаєте, — запитав він, — ви могли б упізнати голос, якби знову його почули?

Дворецький завагався.

— Не можу сказати, сер. Може, й так. Гадаю, так.

— Дякую, друже.

— Дякую, сер.

Дворецький кивнув головою на прощання і пішов, тримаючись, як понтифік.

Сер Монтеґ’ю Корнер і надалі був дуже доброзичливим і грав роль господаря зі старосвітським шармом. Він умовив нас залишитися і пограти в бридж. Я відмовився — ставки були більшими, ніж я міг собі дозволити. Молодий Росс, здавалося, зітхнув із полегшенням, що хтось зайняв його місце. Ми з ним сиділи і спостерігали, як інші четверо грали. Вечір завершився великим грошовим виграшем Пуаро і сера Монтеґ’ю.

Потім ми подякували нашому господареві і пішли. Росс вийшов з нами.

— Дивний чоловічок, — зазначив Пуаро, коли ми вийшли в темряву.

Ніч була прекрасна, і ми вирішили прогулятися до таксі замість того, щоб викликати його по телефону.

— Так, дивний чоловічок, — повторив Пуаро.

— Дуже багатий чоловічок, — промовив із почуттям Росс.

— Очевидно, що так.

— Здається, я йому подобаюся, — сказав юнак. — Сподіваюся, це триватиме. Мати підтримку такого чоловіка багато важить.

— Ви актор, містере Росс?

Той підтвердив. Здається, його засмутило, що ми не впізнали його імені. Очевидно, нещодавно він отримав чудові відгуки за якусь роль у похмурій виставі, перекладеній із російської.

Коли ми з Пуаро його заспокоїли, детектив мимохідь запитав:

— Ви знали Карлотту Адамс, чи не так?

— Ні. Сьогодні в газеті я прочитав про її смерть. Передозування наркотиками або чимось іншим. Ідіотизм, що всі ці дівчата сидять на наркотиках.

— Так, це сумно. До речі, вона була дуже талановита.

— Мабуть.

Він не був зацікавлений ніким, крім самого себе.

— Ви взагалі бачили її виступ? — запитав я.

— Ні. Такі речі не зовсім для мене. Зараз усі божеволіють від такого, але не думаю, що це триватиме довго.

— А! — гукнув Пуаро. — Ось і таксі.

Він махнув ціпком.

— Думаю, я пройдуся, — сказав Росс. — Поїду на метро від станції «Гаммерсміт» просто додому.

Раптом юнак нервово засміявся.

— Дивна вона була, — мовив він, — та вчорашня вечеря.

— Так?

— Нас було тринадцятеро. Один хлопець в останню мить не зміг прийти. Ми не помітили цього аж до кінця вечері.

— А хто встав першим? — запитав я.

Росс нервово засміявся.

— Я, — відповів він.

Розділ шістнадцятий Здебільшого обговорення

Коли ми повернулися додому, то застали там Джеппа.

— Мсьє Пуаро, я вирішив просто заїхати і побалакати з вами, — бадьоро промовив він.

— Eh bien, мій добрий друже, як справи?

— Ну, все йде не надто добре. І це факт. — Він здавався пригніченим. — Мсьє Пуаро, може, ви зумієте мені якось допомогти?

— У мене є одна чи дві ідейки, якими я хотів би з вами поділитися, — сказав Пуаро.

— Ви і ваші ідейки! У певному сенсі ви незвична людина. Не те, щоб я не хотів їх чути. Я хочу. У вашій чудернацькій голові щось таки є.

Детектив досить холодно подякував за комплімент.

— У вас є якісь ідеї щодо проблеми з роздвоєнням леді? Ось що мене цікавить. Мсьє Пуаро? Як щодо цього? Хто це був?

— Саме про це я хочу з вами поговорити.

Він запитав Джеппа, чи той колись чув про Карлотту Адамс.

— Я чув це ім’я. Та зараз не згадаю, де саме.

Мій друг пояснив.

— Вона! Це вона робить імітації? Чому ви зосередилися на ній? Що ви на неї маєте?

Пуаро розказав про кроки, які ми зробили, і про висновок, до якого дійшли.