Смерть лорда Еджвера

Посеред похмурої тиші у кімнату увійшов «помішаний» бельгієць.

Він був, на радість мені, абсолютно спокійний.

Пуаро дуже обережно зняв капелюха, поклав його разом із ціпком на стіл і сів у своє звичне крісло.

— Мій любий Джеппе, ви тут. Я радий. Саме думав, що мушу якомога швидше з вами зустрітися.

Інспектор подивився на нього і нічого не відповів. Він бачив, що це лише початок. Чекав, щоб Пуаро все пояснив.

Це мій друг і зробив, заговоривши повільно та обережно.

— Écoutez, Джеппе. Ми не маємо рації. Ми всі не маємо рації. Це важко визнати, але ми припустилися помилки.

— Добре, — упевнено сказав той.

— Але тут не все добре. Це дуже прикро. У мене серце стискається.

— Не журіться через того молодика. Він заслуговує на все, що отримає.

— Я журюся не через нього, а через вас.

— Через мене? Не треба за мене хвилюватися.

— Але я хвилююся. Бачите, хто спрямував вас на цей шлях? Це був Еркюль Пуаро. Mais oui, я навів вас на цей слід. Я привернув вашу увагу до Карлотти Адамс, я казав вам довідатися зміст листа, який вона написала в Америку. Я вказував вам кожен крок на цьому шляху!

— У будь-якому разі я туди дістався б, — холодно відказав інспектор. — Ви трохи випередили мене, от і все.

— Cela ce peut[55]. Але це мене не втішає. Якщо ви втратите свою репутацію через те, що прислухалися до моїх ідей, я гірко звинувачуватиму себе.

Здавалося, це розвеселило Джеппа. Думаю, він вбачив у словах Пуаро не дуже щирі мотиви. Йому здалося, що чоловічок заздрить через успішне розслідування справи.

— Усе нормально, — мовив він. — Я не забуду повідомити всім, що цією справою зобов’язаний вам.

Він підморгнув мені.

— О! Річ не в цьому. — Від нетерпіння мій друг почав цокати язиком. — Я не хочу похвали. Ба більше, я вам скажу, не буде жодної похвали. Це ваше фіаско, і я, Еркюль Пуаро, став його причиною.

Раптом на обличчі Пуаро запанував вираз крайнього смутку. Інспектор голосно розсміявся. Малий бельгієць мав ображений вигляд.

— Пробачте, мсьє Пуаро. — Джепп витер очі. — Але ви мали такий вигляд, наче конаюча мокра курка. Послухайте, забудьмо все це. Я готовий сам прийняти хвалу або вину за цю справу. Вона здійме великий шум — тут ви маєте рацію. Ну, я з усіх сил старатимуся, щоб домогтися обвинувального вироку. У його світлості може виявитися розумний адвокат, який його витягне, і ніколи не знаєш, хто буде в складі присяжних. Але хай там як, це мені не зашкодить. Я знатиму, що ми спіймали потрібну людину, навіть якщо ми не змогли його засудити. І якщо, випадково, у хатньої робітниці станеться істерика і вона зізнається, що це зробила вона — добре, тоді я вип’ю таблетку і не скаржитимуся, що ви мене обманули. Це справедливо.

Пуаро лагідно й сумно дивився на співрозмовника.

— Ви впевнені, завжди впевнені! Ви ніколи не зупиняєтеся і не кажете собі — чи таке можливе? Ви ніколи не сумніваєтеся і не дивуєтеся. Ви ніколи не думаєте: «Це надто легко!»

— Повірте, що ні. І тут, якщо ви мені пробачите, я так кажу: вам щоразу зносить дах. Чому справа не може бути простою? Що поганого в тому, що справа проста?

Детектив подивився на нього, зітхнув, почав було піднімати руки, а потім похитав головою.

— C’est fini![56] Більше я нічого не казатиму.

— Чудово, — сердечно промовив Джепп. — Тепер перейдімо до речі. Ви хотіли б почути, що я робив?

— Безумовно.

— Ну, я зустрівся з вельмишановною Джеральдін, і її розповідь точно збіглася з розповіддю його світлості. Можливо, вони спільники, але гадаю, що ні. На мою думку, він її обманув. У будь-якому разі вона в нього закохана по самі вуха. Жахливо розхвилювалася, коли дізналася, що його заарештували.

— Справді? А секретарка, міс Керрол?

— Мені здається, вона не була надто здивована. Та це тільки моя думка.

— А як щодо перлів? — запитав я. — Це таки правда?

— Цілковита. Наступного ранку Рональд Марш їх заклав. Але не вважаю, що це стосується суті справи. Мені здається, ця ідея спала йому на думку, коли в опері він випадково зустрів свою кузину. Його раптом осяяло. Він був у розпачі — і ось вихід. Мені здається, що він планував щось подібне — ось чому у нього був ключ із собою. Я не вірю в історію, що він випадково його знайшов. Ну, коли він говорив зі своєю кузиною, то зрозумів, що, залучивши її, отримає для себе додатковий захист. Він грає на її почуттях, натякає на перли, вона підтримує його, і вони йдуть. Щойно вона заходить в будинок, він йде за нею і прямує в бібліотеку. Можливо, його світлість задрімав у своєму кріслі. У будь-якому разі він за дві секунди робить своє і виходить. Не думаю, що він хотів, щоб дівчина застала його в будинку. Він розраховував, що вона зустріне його біля таксі. І не думаю, що він сподівався, що таксист побачить, як він заходить у будинок. Мало скластися враження, що він ходив сюди-туди і курив, поки чекав на дівчину. Згадайте, таксі стояло задом до будинку.