Сміттяр

На галас із кухні вийшла мама, її руки були в борошні - певно, місила тісто. На обличчі застиг подив, вона дивилася на сина так, ніби не впізнавала його. Авжеж, раніше і в страшному сні ніхто не міг би собі уявити, що завжди тихий і врівноважений Ерік сперечається з батьком, більше того - робить це таким тоном. Містер Пітерсон і сам аж розгубився від несподіваного спротиву.  Він аж почервонів на виду, і, здавалося, от-от голосно закричить чи навіть ударить сина.  Але потім несподівано спокійним голосом звернувся до дружини:

 - Ось, поглянь на свого синочка, якого ти так любиш, завжди захищаєш. Дивися, прийшов пізно ввечері, незрозуміло звідки.. я більше чим упевнений, що він ще й п'яний, бо в нормальному стані йому б вистачило розуму промовчати, а не кричати, неначе його ріжуть. Ще й повні кишені грошей приніс! Може, кого пограбував зі своїми дружками. Чекаймо тепер поліції, збираймо речі, будемо тепер в мінусах жити...

Місіс Пітерсон злякано переводила погляд з чоловіка на сина, їй здавалося, що тут розігрується якась вистава, може, це просто жарт.  Її чоловік замолоду міг досить жорстоко з когось покепкувати, таке за ним водилося. Але, дивлячись на зблідле Ерікове обличчя, вона зрозуміла, що конфлікт відбувається насправді. Її очі наповнилися слізьми.

Побачивши маму, Ерік ніби отямився.

 - Ма, все нормально, не хвилюйся, - сказав він. - Я нічого поганого не зробив. Ну, випили пива з друзями... А гроші я в лотерею виграв. Хочеш, забирай, мені вони не потрібні.

Він дістав із кишені решту грошей, простягнув матері, але та сховала руки за спину - чи боялася чоловіка, чи через забруднені борошном долоні. Тоді хлопець акуратно поклав банкноти на поличку біля дзеркала, обійшов батька, так, наче це була не людина, а якась статуя, і зачинився у ванній кімнаті.

Звідти він міг чути, як у батька знову піднялася хвиля обурення, і він виказав матері та бабусі, котра на цю пору нагодилася, все, що він думає про їхнє занадто м'яке виховання.

 - Бити його треба було! - кричав він так, що, мабуть, і сусідам було чутно. - Ще як малий був. А зараз уже пізно, горбатого могила виправить!

Мама плакала.

 Бабуся, як завжди, намагалася виступити в ролі дипломата.

 - Сину, заспокойся! Ти що, хочеш, щоб та донощиця міс Броуді викликала поліцію? Потім доведеться штраф платити за  порушення громадського спокою. А бити дітей зараз не можна, забув про ювенальну юстицію? При найменшій підозрі на жорстоке поводження забирають дитину і віддають у прийомну сім'ю, а  винним понижають статус. Нам його куди вже понижати?

 - От і виростають такі бандити, які нічого і нікого не бояться, - продовжив батько, правда, вже тихіше і не так упевнено.

 - Це Ерік бандит? Та він золота дитина! Не бачив ти ще смаленого вовка... А що погуляв із друзями довше, ніж завжди, то згадай себе в його віці. Що ви  тоді витворяли? Ага, немає  чим заперечити?

 - І все одно його треба покарати за зухвалу поведінку, - сказав батько вже спокійним голосом. - Буде тепер сидіти під домашнім арештом. Нікуди  увечері не пущу.

 - Та йому вже через тиждень на навчання, - заговорила мама. - Думаєш, якби він хотів щось накоїти, то в гуртожитку не зробив би цього?

 - От як поїде на навчання, то хай робить, що хоче, - мовив батько. - Тоді вже я за нього не відповідатиму. А поки він тут, у моєму домі, то має слухатись мене.

В коридорі настала тиша - певно, рідні розійшлися по своїх кімнатах.

Ерік  увімкнув холодний душ. Струмені крижаної води, наче голки, пронизували тіло, але до нього повернулися виваженість і здоровий глузд.

"Ну й хай, - подумав він. - Посиджу тиждень удома, а там ви мене тільки й бачили..."

Він не шкодував про те, що зухвало відповідав батькові, лише шкода було грошей. Треба було краще їх заховати.

Ерік витерся рушником та подивився на себе у дзеркало. Йому пригадалися слова Поллі про те, що, спілкуючись із Тедом, він усе більше стає схожим на нього.

 - Ну і чудово, - сказав хлопець сам до себе.

17

Увесь тиждень, що залишився до початку навчального семестру, Ерік просидів удома. З Тедом вони обговорили подробиці свого задуму у найдрібніших деталях по телефону. І все ж, чим ближче було до дня "Х", як вони жартома його називали, тим неспокійніше було в Еріка на душі. Бабуся, яка, здавалося, могла б, якби захотіла,  читати його думки, розуміла - хлопця щось гнітить. Але вона пояснила для себе  його дивну поведінку сваркою з батьками, та й майбутніми змінами в житті - адже доведеться "вписуватися" в новий колектив, виходити, як було модно говорити в часи її молодості, з "зони комфорту". Вона намагалася усі ці дні підгодовувати онука чимось смачненьким, і, заходячи до його кімнати,  бачила, що він увесь час як не "висить" на телефоні, то сидить, втупившись в екран ноутбука.

 - Ти, часом, не закохався? - спитала вона його в останній день перебування удома.

 - Ні, з чого ти взяла? - здивувався Ерік.

 - Просто в тебе якийсь дивний вигляд, наче ти  перебуваєш тут тільки фізично, а в думках витаєш десь далеко. І телефона з рук не випускаєш...