Сміттяр

 - Так, коли в нас була тема про парниковий ефект на Землі. Правда, тут це явище спричинює вуглекислий газ, але елегаз - значно крутіший! Його молекула складається з одного атома сірки, навколо якого знаходяться шість атомів фтору. За рахунок своєї "громіздкості" молекула  чудово перехоплює і  ультрафіолетове, й інфрачервоне випромінювання,  при цьому добре пропускаючи видиме світло. Тільки уяви собі - за силою парникового ефекту, який він викликає, елегаз  майже у тридцять п'ять тисяч разів випереджає вуглекислий газ! Тобто усього мільйон тонн цієї речовини дає такий  само ефект, що і десятки мільярдів тонн вуглекислого газу, які людство викидає на сьогодні в атмосферу Землі. Крім цього, елегаз дуже довговічний - він залишається в атмосфері від восьмисот до понад трьох тисяч років, тобто один раз вироблений, він працюватиме дуже довго. Ще й є абсолютно безпечним для людини і інших живих організмів.  Тому аерогелеві куполи - це лише тимчасове явище, під ними ми будемо мешкати до того часу, поки не виробиться достатня кількість  елегазу, щоб підняти температуру на Марсі на кілька десятків градусів. І - вуаля! - незабаром можна буде обійтися без них!

- Що ж, це реально дуже круто. - погодився Ерік. - Але все одно трохи сумно, що ти їдеш.

 - А хочеш, полетіли з нами? Набір добровольців для участі в проекті ще не завершений. Давай, Теде, погоджуйся! Наше покоління увійде в історію, як перші успішні марсіанці!

Еріку і справді страшенно закортіло погодитися на цю пропозицію.  Але вже за мить він опам'ятався і похитав головою.

 - Я б з радістю, - сказав хлопець. - Але існують деякі обставини, через які поки що це нереально. Може, пізніше...

 - Пізніше може не трапитися таких грантів, доведеться летіти за власний кошт, - попередив Ден. - Хоча, для тебе це,  здається, не проблема.

 - Атож, - промовив Ерік, хоча його голос прозвучав не дуже впевнено.

********

Увечері він переповів цю розмову Поллі. Її батьки уже повернулися, тож вона ночувала вдома,  хоча все одно цілий день проводила у Еріка, мотивуючи це тим, що він допомагає їй готуватися до занять. Щоправда. сам він жодного разу не бачив Поллі з книгою чи конспектом - складалося враження, що на навчання дівчина "забила" безповоротно.

Зараз вони їли замовлену піццу, при чому Поллі втупилася в екран свого телефона і, здається, майже не слухала свого співрозмовника.

Проте, зачувши, яку пропозицію другові зробив Ден, вона відкинула смартфон і подивилася Еріку в очі.

 - А даремно ти не погодився, - сказала вона. - Можна було б полетіти удвох. Почати нове життя на новій планеті - що може бути романтичніше!

 - А твої батьки тебе відпустили б? - недовірливо спитав Ерік.

 - Гадаю, вони навіть не помітили б моєї відсутності. От зараз я практично увесь час сиджу у тебе, а мама лише раз спромоглася зателефонувати: "Доню, ти не знаєш, де моя червона сумочка? Ах, до речі, ти де?" - передразнила Поллі манірний голос своєї матері. - "О, в Теда? Ночувати  хоч прийдеш додому?" Якби я сказала "ні", то вона б так само спокійно відповіла - "Ну, добре".

 - То в чому проблема, якщо вони так позитивно на це реагують, можеш перебиратися до мене зовсім. - запропонував Ерік.

- Не відходимо від теми! - застерегла Поллі. - Я, взагалі-то, про Марс говорила.

 - А ще ти мені втовкмачувала, що нашу угоду з Тедом потрібно виконати до кінця, - нагадав Ерік.

Поллі зітхнула.

 - Так, з цим нічого не поробиш... Ну що ж, я, мабуть, піду. А ти лягай спати, чуєш? Не сиди всю ніч в інтернеті.

- Не буду, - серйозно пообіцяв Ерік. - От тільки розберуся з цим завданням професора Моргана - і зразу ляжу спати.

 - Ти й учора так казав, і все одно цілісіньку ніч сидів. Поглянь на себе, ти схожий на зомбі...

- Іде вже, а то зараз покусаю тебе - й ти теж перетворишся на зомбі...

Він обняв і поцілував Поллі, але думки крутилися тільки навколо мети, яку хлопець поставив перед собою. Час збігав так швидко, що часом Ерікові просто ставало страшно...

39

Збігав місяць листопад. Дні все коротшали, з дерев облітало листя, все частіше йшли дощі. Але часом випадала така ясна і тепла погода, неначе раптом на день чи на два до міста поверталося літо. Тоді чи не всі його жителі висипали на вулиці, аби насолодитися останніми  сонячними днями.

Не стали винятком і Ерік з Поллі. Після пар вони вирішили не сидіти вдома, а  прогулятися в міському парку.  Влаштувавшись на лавочці поблизу фонтану, який уже не працював, підставили обличчя лагідним промінчикам сонця.

 - Знаєш, - несподівано сказала Поллі, - я переходжу в універі на вільне відвідування.

 - Чому? - здивувався Ерік.

 - Я знайшла роботу. Вірніше, мені її запропонували. Є такий жіночий журнал "Нова Я". Так-от, мені зателефонувала їхня редакторка, вона побачила мій канал у Ютубі, і сказала, що може узяти мене на посаду  стиліста. А я й не відмовилась. Ну, як тобі ця новина?

 - А що, нормально, - мовив Ерік. - Коли тобі це цікаво, то чому б і ні.