Сміттяр

 - У часи моєї молодості модно було виглядати веселим і безтурботним. Я була десь таким дурносміхом, як ти, люба. - Колін подивилася на Поллі. - Але це й чудово, чи не так? Про нас казали: "міленіали", бо ми народилися на межі нового тисячоліття. Психологи писали, що ми несерйозні, увесь час прагнемо розваг та безглуздо проводимо час, граючи в ігри, сидячи в соцмережах чи роблячи селфі. Але знаєте, я про це зовсім не шкодую. Дивлюся на тебе, дорогенький мій Теде, на твоє похмуре обличчя, і мені здається, що насправді ти старший за мене... Чому нинішня молодь вічно така заклопотана, переймається проблемами всього людства, увесь час щось відстоює, чимось незадоволена? Хіба не легше просто жити і насолоджуватися життям? Що ти скажеш на це?

 - Не знаю, - відповів Ерік. - У мене якось не виходить насолоджуватися і не думати...

 - Такі дивні метаморфози з тобою відбулися, - похитала головою Колін, - з того часу, як ти почав навчатися в універститеті, точно! Я сподіваюся, ти там не вступив до якоїсь таємної організації? Їх зараз розвелося, як бліх на собаці...

 - Ні, він просто старанно вчиться, - запевнила Поллі. - Тед так наполегливо гризе граніт науки, що скоро, мабуть, стане академіком!

 - Ой, не доведи Боже. - махнула рукою Колін. - Як на мене, всі ті вчені трохи не дружать з головою. А я б хотіла, щоб у вас були здорові діти..

Ерік знову знітився, а Поллі вчасно перевела розмову в інше русло:

 - А як поживає ваш друг, той, як його... Енріке? - спитала вона, тихцем штовхаючи Еріка ліктем у бік.

 - Хто? А, той пройдисвіт! Я його здала  до відділку. Уявляєш, сонечко, він украв у мене золотий браслет і відніс до ломбарду! Який жах!

 - О, ви, мабуть, страшенно засмутилися...

-Зовсім ні, навпаки - я була рада, що нарешті позбулася його! Тепер я вільна і незалежна жінка, і можу знову поглядати на симпатичних чоловіків, не боячись, що мені влаштують сцену ревнощів. Так добре бути "у пошуку"! Дала собі слово якомога довше не потрапляти ні на чию вудочку! Хоча, боюсь, надовго мене не вистачить...

Вона весело стріпнула  пишною гривою волосся, потім, наче щось пригадавши,  відкрила сумочку і дістала звідти гаманець.

 - Повертаю тобі свій борг, - вона простягнула Ерікові кілька купюр.

 - Та не треба, - спробував відмовитися він, але Колін безцеремонно поклала гроші до кишені його куртки.

 - Ти мене дуже виручив тоді, - серйозно промовила вона. - Хоча я шкодую, що витратила на негідника Енріке стільки  коштів, та, втім, воно було того варте... Ну що ж, дорогенькі, ви собі воркуйте далі,  а нам із Мері пора!

Вона взяла на руки собачку і притулила до себе. Та задзявкотіла і спробувала лизнути обличччя господині.

 - Дивіться мені, не забувайте відпочивати і веселитися! - пригрозила Колін. - Ще встигнете посидіти з похмурими обличчями на моєму похороні, але це буде зовсім не скоро!

І вона пішла геть, так само дзвінко цокаючи каблучками.

40

Тед лежав на ліжку і дивився у стелю. За час перебування в клініці він, мабуть, вивчив усі тріщинки та плямочки на ній вздовж і впоперек, і  пам'ятатиме їх упродовж всього свого життя.

Напочатку, коли він бунтував і намагався втекти, йому кололи заспокійливе і навіть прив'язували до ліжка, але згодом хлопець утихомирився, тож медикаментозну терапію послабили, а основне лікування полягало в бесідах з психологом та групових занятях арт-терапією, які Тед зненавидів усією душею. Разом з іншими пацієнтами, які лікувалися від неврозів та депресій, йому то вручали папір і фарби і змушували малювати свої страхи, то давали завдання інсценізувати якусь казку, то проводили довгі і нудні тестування. Але поскільки більше в клініці не було чим зайнятись - то зрештою Тед змирився з усіма цими фанаберіями і навіть почав знаходити в них щось цікаве.

Він перестав сперечатися з лікарями та відмовлятися від їжі, робив усе, що скажуть, бо зрозумів - тільки переконавши усіх, хто його оточує у своєму остаточному одужанні, він може вийти з "дурки" ( як подумки називав клініку). Хоча насправді це була досить сучасна, комфорна лікарня, мало схожа на притулок для божевільних.