Сміттяр

 - Можливо, тижнів через два ми про це поміркуємо, - лікар знову покивав головою та  попрямував до дверей.

Тед ледве втримався, щоб не запустити в нього однією з батареї численних пляшечок з ліками, які стояли на тумбочці. Два тижні! Подумати тільки!

 - То хоч книгу якусь мені принесіть! - гукнув він.

 - Книгу можна, але виключно класику -  краще про природу, або щось історичне, - промовив лікар і зачинив за собою двері.

Тед узяв подушку і примірився, куди її зручніше жбурнути. Але потім згадав, що в палаті є камера спостереження, і обережно поклав подушку знову під голову. Нічого, якось перетерпить. Зате потім... хай-но він тільки вирветься звідси!

А сьогодні він зможе побувати вдома у Еріка, там є комп'ютер, тож можна буде зв'язатися з другом і розповісти про все, що з ним трапилося.

Від цієї слушної ідеї у нього зразу з'явилися і настрій, і бадьорість. Тому, знімаючи лікарняну піжаму та одягаючи власні речі, які принесла медсестра, він навіть почав щось весело насвистувати собі під носа.

41

- Мій проект передали в NASA? Професоре Морган, ви, мабуть. жартуєте?  - Ерік не міг повірити почутому.

 - Саме так, Теде. Розумієш, там працює мій університетський товариш, він задіяний якраз у тій групі вчених, котра займається розробкою "гравітаційного трактора" для боротьби з астероїдом. Але проблема полягає у тім, що вони не встигають його запустити в найближчі терміни. Доведеться хіба молитися, щоб Апофіс і зараз благополучно оминув Землю, а заходи з його ліквідації відкласти до наступної появи "небесного гостя". Ще кілька десятиліть тому було потрібно пару років, аби "трактор" посунув астероїд з його орбіти. Зараз з удосконаленням технічних можливостей достатньо всього кілька місяців, щоб це зробити без шкоди для Землі. І все одно тих кількох місяців ми не маємо, тому що, за приблизними підрахунками, Апофіс наблизиться до нашої планети на небезпечну відстань десь напередодні Різдва...

Ерік кивнув. Йому все це було добре відомо.

 - Я показав твою роботу Букеру просто так,  аби він сказав, що з цього приводу думає. Не хотів тобі говорити заздалегідь, щоб не засмучувати, якщо проект розкритикують. Але, знаєш, він здався їм досить цікавим. Більше того, мій товариш сказав, що на його основі вже виготовили експериментальну модель, і вона запрацювала. Звичайно, не всі розрахунки в тебе були вірними, але головна ідея виявилася правильною. Так що можеш пишатися - в деякій мірі ти доклав руку до створення нової моделі "гравітаційного трактора", яка зараз саме конструюється.

 - Круто! Дякую вам, професоре Морган! - вигукнув Ерік.

 - Почекай дякувати, це ще не все... У вигляді заохочення за твою працю, тобі пропонують побувати на орбіті і власними очима побачити, як буде вводитися в дію "трактор". Ну, звісно, ти в тому ніякої участі не братимеш, просто приєднаєшся до учасників експедиції в якості космічного туриста. Як ти на це дивишся?

Ерік просто втратив дар мови. Звісно, космічні польоти вже не були жодною дивовижею, проте досі залишалися досить дорогим задоволенням. Тому космічний туризм як вид екстремального відпочинку могли дозволити собі лише багаті люди.

 - Мені треба буде щось платити? - зрештою поцікавився він.

 - Ні, звісно. Вся програма фінансується державою, тож помандруєш на орбіту абсолютно безкоштовно. А ти що, там жодного разу не був? У мене онук навчається в третьому класі, то канючить, що вже половина його однокласників встигла злітати в космос... ну то, правда, престижна школа, одні діти "шишок" вчаться... Але твої батьки теж наче не з бідних...

 - Якось не доводилося, - швидко відповів Ерік. - Мої батьки... вони консерватори в цьому плані. Віддають перевагу більш звичним маршрутам.

 - Гадаю, вони не будуть проти? Хоча, якщо тобі вже є вісімнадцять, це не грає особливої ролі. Лише потрібно буде підписати деякі документи та пройти медогляд. Ось тут все написано, - і він вручив Ерікові пластикову теку, де дежали кілька аркушів паперу.

 - Дякую! - хлопець щасливо посміхнувся. - Я досі не можу повірити, що це все насправді! Ви стільки для мене зробили!

Професор Морган стримано посміхнувся.

 - Ну що ж, юначе, - сказав він. - Колись будете отримувати Нобелівську премію - запросите мене на церемонію нагородження - і ми будемо квити...

***

Проте коли Ерік повідомив втішну новину Поллі, та, на його подив, зовсім не  зраділа. Навпаки, вона почала хвилюватися.

 - Еріку, це не найкраща ідея, - мовила вона, взявши хлопця за руку. Вони сиділи в маленькій затишній кав'ярні на набережній, спостерігаючи крізь вікно, як вітер жене сірою поверхнею ріки брудно-білі клапті піни. Золота осінь закінчилася, похмуре небо висіло низько над землею, дерева виглядали на його тлі оголеними чорними скелетами. Проте було ще досить тепло.

 - Чому ти так вважаєш? - спокійно запитав Ерік.

- Я думаю, що це може бути небезпечним. Все-таки - злітати в космос - це не те саме, що прокататися на таксі.