Снігопад

Внизу, під ватерлінією, «Ентерпрайз» обшитий поясом товстої протиторпедної броні. Не надто оптимістично. Вище броня тонша, та й по той бік усе дуже цікаво, там справжні кімнати, а не трюми з пальним чи боєприпасами.

Хіро обирає кімнату, позначену як «Гардероб», і відкриває вогонь. Обшивка «Ентерпрайза» на диво міцна, і «Голос розуму» не може одразу пробити її наскрізь. Минає кілька секунд, перш ніж черга проходить крізь броню. І навіть тоді вдається зробити лише дірку діаметром дюймів шести. Віддача втискає Хіро в іржавий бік танкера.

Але він однаково не може взяти «Голос» із собою, тож просто тисне на спусковий гачок, намагаючись не надто відхилятися від прицілу, аж поки закінчуються набої. Потім Хіро відстібає зброю і викидає за борт. «Голос» піде на дно і позначить своє розташування стовпом пари; пізніше Великий Гонконг містера Лі зможе відрядити своїх хлопчиків швидкого реагування і забрати її — тоді вони зможуть захистити Хіро від Трибуналу злочинів проти довкілля. Якщо захочуть. Зараз йому до того байдуже.

Знадобилося пів десятка спроб, щоб надійно зачепити абордажний гак у дірі за двадцять футів над ватерлінією.

Хіро пролазить в отвір, його комбінезон лускає і шипить — це гострі металеві краї розплавляють і шматують синтетичну матерію. Зрештою, клапті комбінезону таки залишаються на краях отвору, припікаючись до поверхні. Відкриті ділянки шкіри вкрились опіками першого та другого ступеня, але Хіро ще не відчуває болю — біль з’явиться пізніше. Підошви черевиків розплавились і тепер ковзають, коли він ступає на гарячу шрапнель. Кімната задимлена, проте авіаносці не надто займисті, тому на борту взагалі небагато речей, які можуть горіти. Крізь дим Хіро йде до дверей, посічених «Голосом розуму» на решето. Він вибиває двері й опиняється в приміщенні, позначеному на кресленнях просто як КОРИДОР. А потім — чом би й ні? — бере до рук катану.

Розділ 60

Коли партнер Y. Т. відлучився в якихось справах у Реальність, його аватар обвис. Тіло сидить, як надувна лялька для сексу, лице продовжує смикатися, ніби він його розминає. Y. Т. не знає, що саме він робить, але, мабуть, це щось захопливе, бо більшість часу він або капець який здивований, або до всирачки переляканий.

Невдовзі після того, як закінчилася розмова про авіаносець із цим його Бібліотекарем, вона вловлює низький гуркіт — у Реальності — десь зовні. Щось середнє між звуками кулеметної черги і болгарки. Щоразу, коли вона чує цей звук, на обличчі Хіро відбивається подив: невже мені зараз капець? Хтось кладе руку їй на плече. Якийсь мажор, у котрого зараз має бути зустріч у Метасвіті, очевидно, думає, що справи цієї кур’єрки, чим би вона не займалася, не можуть бути важливішими за його. Якийсь час вона його просто ігнорує.

Тоді офіс Хіро розфокусовується, підлітає вгору, ніби намальований на жалюзі, вона дивиться просто в очі якомусь чуваку. Азіату. Страшку. З антеною. Одному з тих, страхолюдних.

— Ну, — питає вона, — чого тобі?

Він хапає її за руку і висмикує з кабінки. З ним іще один, хапає за другу руку. Виводять її з приміщення.

— Е-ей, бля! Руки відпустіть! Сама піду.

Не вперше її виводять із мажорних приміщень, але цього разу все трохи інакше. Цього разу викидайли — пара пластикових солдатиків із «Дитячого світу» в натуральний зріст.

І річ не тільки в тому, що ці чуваки майже напевне не говорять англійською — хлопці поводяться геть ненормально. Вона буквально вирвала руку в одного з них, але він її не вдарив, нічого такого, просто підступив ближче і механічно обмацав її, поки знову схопив за руку. Жодної зміни виразу обличчя. Очі невидющі, мов розбиті фари, рот відкритий достатньо широко, щоб через нього дихати, але губи не рухаються, жоден м’яз не смикається.

Вони зараз у лабіринті корабельних кают і розбитих контейнерів — холі цього готелю. Підключені тягнуть її до дверей через тьмяне перехрестя розмітки вертолітного майданчика — і вчасно, бо гелікоптер саме заходить на посадку. Техніка безпеки в цьому місці — лайно, їм могло повідрубувати голови. Це елегантний корпоративний вертольотик із логотипом RARE, який вона вже бачила раніше.

Азіати намагаються затягти її на поміст, який веде понад водою до сусіднього корабля. Вона примудряється викрутитись, обома руками вхопитися за поруччя, вчепитися ногами за опори, щоб не зрушити з місця. Один із них смикає її за пояс, інший стає попереду і по одному розгинає її пальці.

Із гелікоптера вивалюються кілька чуваків. Вони в комбінезонах, кишені напхані ґаджетами, серед яких вона помічає принаймні один стетоскоп. Потім виносять великі коробки зі скловолокна, на коробках намальовані червоні хрести, коробки вантажать у контейнер. Y. Т. знає, що все це не для того, щоб відкачати якогось жирного комерса, якого з перепою і через обжерливість розібрав інсульт. Вони поспішають реанімувати її бойфренда — накачаний слідами Ворон саме те, чого бракує цьому світу.