Снігопад

— Один до реєстрації, — повідомляє другий МетаКоп. Вони стоять на рецепції. Стіни обклеєні підсвітленими знаками, на кожному зображення якогось десперадо із Дикого Заходу. Енні Оаклі[20], ніби приклад для наслідування, безтямно витріщається на Y. Т. Стійка реєстрації стилізована «під село»; всі співробітники носять ковбойські капелюхи та п’ятикутні зірки з вибитими на них іменами. Позад них — двері, фальшовані під старомодні залізні ґрати. Проходиш крізь ті двері — і опиняєшся ніби в операційній. Цілий ряд маленьких камер, заокруглених і білих, як фабричні душові кабінки — власне, в них передбачена функція душової, митися треба посеред камери. Яскраве світло саме вимикається об одинадцятій, ТБ з оплатою монетками на місці. Особиста телефонна лінія. Y. Т. вже не може дочекатися.

Ковбой за стійкою націлює сканер на Y. Т. і сканує її штрихкод. Перед ним на графічному дисплеї пролітають сотні сторінок життєпису Y. Т.

— Ага, — каже він. — Жінка.

Двоє МетаКопів перезираються — типу, оце-то геній, цей чувак нізащо не став би МетаКопом.

— Звиняйте, хлопці, але в нас забито. Для жінок місця нема.

— Та ну...

— Бачили автобус на задньому майданчику? У «Проспись-і-Котись» були заворушення. Якісь нарколумбійці продали галіму партію «Памороки», і люди як подуріли. Силовики послали туди пів десятка загонів, притягли сюди чоловік зо тридцять. Так що в нас по саму зав’язку. Спробуйте «Тюрягу», це вниз по вулиці.

Y. Т. не подобається, куди все звертає.

Її знову саджають у машину, вмикають на задньому сидінні звукогасники, щоб вона могла чути хіба вуркотіння свого порожнього живота і лискучий хрускіт — коли ворушить обшмаркляною рукою. Вона справді сподівалася на якусь із тюремних страв «Буцегарні» — скажімо, «Похідне чилі» чи «Бандитські бурґери».

На передньому сидінні теревенять МетаКопи, машина вливається в потік. Просто перед ними видніється яскраво освітлене квадратне лоґо — велетенський чорно-білий Універсальний Товарний Код, а під ним напис «Купи-й-Лети». На тому-таки знакові, нижче від вивіски «Купи-й-Лети», видніється менша — вузенька смужка простих літер: «Тюряга».

Вони везуть її в «Тюрягу». Падлюки. Закутими руками вона гупає у скло, залишаючи на ньому липкі відбитки. Хай ці покидьки спробують позмивати своє лайно. Вони розвертаються і дивляться крізь неї, паскудну грішницю, дивляться, ніби щось почули, але не можуть збагнути, що саме.

Вони в’їжджають в ореол радіоактивного блакитного захисного світла перед «Купи-й-Лети». Другий МетаКоп заходить досередини, говорить із хлопцем за стійкою. Всередині вгодований білий хлопчак у бейсболці Нової Південної Африки з прапорцем Конфедератів купує часопис про монстр-траків, а, підслухавши їхню розмову, витикається з вікна, бажаючи поглянути на реального бандюка. З підсобки виходить другий чоловік, він того ж племені, що й хлопець за стійкою — ще один чорнобривець із вогнем в очах та кістлявою шиєю. У цього в руках канцелярська тека з логотипом «Купи-й-Лети». Щоб знайти менеджера закладу, не треба напружувати очей, силкуючись прочитати напис на бейджі — достатньо побачити, в кого в руках тека.

Менеджер говорить із МетаКопом, киває головою, дістає в’язку ключів із шухляди.

Другий МетаКоп виходить, дибає до машини, рвучко розчахує задні двері.

— Стули писок, — попереджає, — або наступного разу я тобі його шмарклями заліплю.

— Добре, що ти любиш «Тюрягу», — каже Y. Т., — бо завтра, шмаркатий, саме там ти й опинишся.

— Та невже?

— Ага. За махінації з кредитками.

— Я коп, ти трешерка. І як ти уявляєш собі справу в «Судовій системі судді Боба»?

— Я працюю на РадиКС. Ми своїх захищаємо.

— Сьогодні не той випадок. Сьогодні ти забрала піцу з місця ДТП. Втекла з місця ДТП. Тебе в РадиКС попросили доставити піцу?

Y. Т. не відповідає. МетаКоп правий — РадиКС не просили її доставляти піцу. Вона пішла в самоволку.

— Так що РадиКС тобі не допоможуть. Стули писок.

Він смикає Y. Т. за руку, у відповідь смикається все її тіло. Теконосець мимохідь дивиться на неї, аби лиш переконатися, що вона таки людина, а не міх муки, блок-мотор чи пеньок. Веде їх на смердючі задвірки «Купи-й-Лети», у похмуре володарство гидомирних покидьків у переповнених баках. Відмикає задній вхід, нудні сталеві двері з відмітинами по краях, ніби в них пробували увірватися якісь тварюки зі сталевими кігтями.

Y. Т. ведуть униз, до підвалу. Перший МетаКоп іде з нею, несе скейт, безтурботно торохкаючи ним об дверні пройми та поплямовані полікарбонатні касети для пляшок.

— Краще зняти з неї уніформу — всю цю збрую, — пропонує другий МетаКоп, і то доволі хтиво.

Менеджер дивиться на Y. Т., силкуючись не блукати поглядом по її тілу. Тисячоліттями його народ виживав саме завдяки пильності: чекали, коли з-за обрію галопом прискачуть монголи, чекали, коли чергові бандюки наставлять на них обрізи поверх прилавків. Зараз його пильність мало пальці не пече; він нагадує повний келих гарячого нітроґліцерину. Додатковий натяк на сексуальні домагання лише погіршить ситуацію. Для нього це не жарти.