Снігопад

Їхня шкіра була різних кольорів, проте всі вони належали до однієї етнічної групи: військові. Тут чорні діти не розмовляли, як чорні діти, азіати не рвали сраку через шкільні оцінки, білі переважно не мали жодних проблем у спілкуванні з чорними чи азіатами. А дівчатка знали своє місце. У всіх них були однакові матері з однаково пишними дулами, обтягнутими однаковими слаксами, з однаковими напергідроленими і проплойкованими зачісками, і всі вони без варіантів були солоденькі, чарівні й домашні, а якщо котрійсь випадало бути ще й розумною — вони зі шкіри пнулися, щоб це приховати.

Тож коли Хіро вперше побачив Хуаніту — власне, взагалі уперше побачив дівчину такого типу, — його уявлення про світ одразу ж полетіло під три чорти. У неї було довге й лискуче чорне волосся, яке ніколи не знало хімічної обробки, окрім звичайного миття шампунем. На повіках не було і сліду синіх тіней, одяг був темний, добре скроєний та стриманий. А ще вона нікому не давала класти пальця собі до рота, навіть професорам — тоді ця риса йому видавалася ознакою сварливого й напасницького характеру.

Коли він знову побачив її по кількох роках, — цей період він провів переважно в Японії, працюючи посеред реальних дорослих із вищого, ніж звичний йому, соціального класу, серед солідних людей, які носили справжній одяг і робили щось путнє, — то з подивом усвідомив, що насправді Хуаніта елегантна, стильна і сексапільна. Попервах він навіть подумав, що вона якось разюче змінилася, відколи вони обоє були першокурсниками.

Але тоді він навідав свого тата, який жив в одному з воєнних містечок, і випадково зустрівся з королевою свого випускного. З неї напрочуд швидко виросла огрядна жіночка з крикливим волоссям і крикливим одягом, що просто ковтала таблоїди у чергах комісійної крамнички, бо не могла їх купити, постійно надимала бульбашки жувальної ґумки і вже мала двох дітей, на виховання яких у неї бракувало чи то клепок, чи то енергії.

Зустрівши цю жінку в комісійній крамничці, він пережив запізніле прозріння тугодума, яке прийшло до нього не у вигляді сліпучого сяйва з небес, а радше у вигляді тьмяного блимання напівмертвого ліхтарика з горішнього щабля драбини: Хуаніта з тих часів не надто змінилася, вона просто стала собою. А от він змінився. Радикально.

Одного разу він зайшов до її офісу, суто в справах. Доти вони не раз бачилися на роботі, але поводилися так, ніби раніше не зустрічалися. Проте коли того дня він прийшов до неї, вона сказала йому зачинити за собою двері, погасила екран свого комп’ютера і почала крутити в руках олівець, поглядаючи на нього, як на тарілку вчорашніх суші. Позаду неї на стіні висів намальований аматорською рукою портрет літньої пані у старовинній рамі — єдина прикраса офісу Хуаніти. У всіх інших хакерів були кольорові світлини космічного шатла на зльоті чи постери зоряного крейсера «Ентерпрайз».

— Це моя покійна бабця, хай Бог упокоїть її душу, — пояснила вона, помітивши, що він дивиться на полотно. — Мій приклад для наслідування.

— Чому? Вона була програмісткою?

Вона витріщилася на нього, крутячи в руках олівець, із виразом, який видавав німе запитання: наскільки загальмованим може бути ссавець, в якого й досі зберігається респіраторна функція? Але замість накрити його мокрим рядном, просто відповіла:

— Ні.

А тоді дала трохи змістовнішу відповідь.

— Коли мені було п’ятнадцять, у мене трапилася затримка, на цілий місяць. Ми з хлопцем користувалися графіками, але я знала, що цей метод не надто надійний. Я добре тямила в математиці й пам’ятала відсоток небажаних вагітностей при такому методі, ця цифра була буквально випалена в мене в підсвідомості. А може, і в свідомості, я їх ніколи особливо не розрізняла. В кожному разі, я була нажахана. Наш пес почав до мене інакше ставитися — певно, собаки відчувають запах вагітної жінки. Чи вагітної суки, якщо бути точним.

На цей момент лице Хіро застигло в настороженій, спантеличеній гримасі, якою Хуаніта потім повсякчас користувалася у своїй роботі: отак балакаючи, вона спостерігала за його лицем, аналізувала, як лицьові м’язи на лобі зводять брови догори і змінюють форму очей.

— Моя мама нічого не підозрювала, мій хлопець підозрював ще менше — власне, я тут-таки його кинула, бо зрозуміла, наскільки він мені чужий, як і більшість представників вашого виду. — Під цим вона, мабуть, мала на увазі чоловіків як таких. — Хай там як, але одного разу до нас навідалася моя бабуся, — продовжила вона, глянувши через плече на картину. — Я уникала її, аж поки ми всі зібралися за обідом, а тоді вона все зрозуміла, може, за десять хвилин — просто спостерігала за моїм лицем, коли я сиділа за обіднім столом. Я сказала не більше десяти слів. «Передай тортільяс» — не знаю, як ця інформація відбилася на моєму обличчі, чи яке там у моєї бабусі начиння в мізках, що дарувало їй цю суперсилу. Конденсувати факти з імли нюансів.

Конденсувати факти з імли нюансів. Хіро назавжди запам’ятав, як саме ті слова прозвучали в її вустах, те відчуття, яке охопило його, коли він зрозумів, наскільки Хуаніта розумна.