Не дай зимі нищівною рукоюВесни й твоєї погубити шал.Жагою сповни будь-який фіал,Помнож скарби не літом, а весною.Це — не лихварство, гідне осороми,А з власної краси належний зиск,Це сил поновлення і юний блиск,Це десять Я навколо тебе в домі.Ти щастя десять би разів помножив,Якби відбився в десятьох синах.Що візьме смерть? Хіба нікчемний прах,Бо погасить твого вогню не зможе.Вродливий ти, тож не давай красиПід вістря невмолимої коси.
7
Поглянь на схід, як в сяйві благовіснімЛице вогненне ранок підійма,І вся земля тим променям навкіснимВітання шле, ясніючи сама.Зеніту дійде світла колісниця,Як молодість — найкращої пори,І ми за сяйвом повертаєм лиця,Рвучись душею й тілом догори.Коли ж з горба небесного поволіСвітило стомлене іде на спад,Його красу забувши, мимоволіМи до землі вертаємось назад.Пополудні й твою забудуть вроду,І сам помреш, як не поновиш роду.
8
Ти — музика, чого ж музичні звукиПечаль породжують в очах твоїх?Чом любиш те, що завдає лиш муки,Радієш прикрощам і прагнеш їх?Ті звуки, здружені в однім концерті,Твій дух бентежать, нищать супокій?В них докір лиш самотності упертійІ докір бсзнотоміюсті твоїй.Чи чуєш ти, як струни дружним ладомОзвалися на ніжний звук струни?Неначе пісню, посідавши рядом,Співають батько, мати і сини.І звуки ті без слів проголосили:«В твоїм житті не має соло сили».
9
Чи втримує тебе від шлюбу страх,Щоб не лилися сльози удовині?Якщо ж краса, не втілена в синах,Разом з тобою щезне в домовині,То безпотомною жоною світРозпачливо ридатиме в жалобі.Син — втіха удовина: мужів цвітЖиве для неї в синовій особі.Не щезне скарб змарнований, о ні!Він тільки з рук перейде в інші руки.То гине світла врода повесні,Як не несуть її сини і внуки.Чи має добрі до людей чуття,Хто сам собі вкорочує життя?
10
Спростуй чутки, позбавлені підстав,Що, люблений, нікого ти не любишІ спадщину, що від батьків дістав,Ганебно так, так нерозважно губиш.Жорстокий вороже, в добрі своїмВдаєшся ти до нищення й розбою, —Ти люто батьківський руйнуєш дім.Що мусив буть поновлений тобою.Змінися сам, тоді змінюсь і я.Чи треба ліпшого любові дому?Ласкавий будь, як зовнішність твоя,І стань господарем у домі свому.Змінись — таж любиш ти мене, віда́й, —І синові свої скарби віддай.