Сто тисяч. Хазяїн

Маюфес (вигляда у двері). Я, навпротив, покажу теперечки, що ви вівці ховали і помагали злосному банкротству.

Феноген (кидається до дверей). Та йдіть ви к бісовому батькові!

Маюфес зникає.

Пузир (витирає піт). Ах ти гадина... Ах ти грабитель! Ріже живого чоловіка і в рану пальцями тикає.

Феноген. Заспокойтесь. Я вам пораю таких свідків, що під присягою скажуть все, що вам завгодно: і що бачили, і чого не ба­чили, і що знають, і чого не знають. А ви їм дасте тілько по двісті карбованців.

Пузир. Дам, зараз дам, з радістю дам! Кажи, хто вони?

Феноген. Я і Ліхтаренко.

Пузир (через сльози). Вірний слуга... Спасибі тобі! Кращих свідків і не треба. (Витирає очі.) Ти і дурно покажеш, щоб вряту­вать свого хазяїна від сорому, — я тебе знаю.

Феноген. Покажу, єй, покажу, дурно покажу... А ви свого вірного слугу подаруєте — дасте на дорогу до слідователя двісті карбованців.

Пузир (зітхає). Дам! Посилай за Ліхтаренком! І сам з ним побалакай, бо я не можу.

Феноген (у двері). Петрушка! Звели, щоб Харитон зараз їхав у Мануйлівську економію і покликав сюди Ліхтаренка.

Пузир. Каторжний жид — жили вимотав... Де ж? Тисячу карбованців! А? Люде вдвох за чотириста карбованців хрест по­цілують, а він один хотів зцупить тисячу. Дай води...

Феноген подає. Пузир п’є. Входять Марія Іванівна і лікар.

Ява III

Марія Іванівна, лікар, Пузир і Феноген, а потім Маюфес.

Лікар. Що ж це ви робите? Знову встали.

Пузир. Я вже зібрався йти полежать.

Марія Іванівна й Феноген беруть його під руки.

Лікар. Не смійте вставать!

Пузир. Не можна — хазяйство.

Марія Іванівна. А Боже мій, Боже! Здоров’я миліше всьо­го на світі!

Виходять. З дверей виглядає Маюфес. Тихо: «Феноген Петрович...» Феноген махає йому рукою. Коли Пузиря вивели, Маюфес входе.

Маюфес (сам. Постоявши). Ах ти, хам! Ні сорому, ні совісті не має. За таке діло п’ятсот карбованців дає. Ні, почтеннійший, дасте ви мені тепер дві тисячі, бо ніхто такого показанія не зро­бить, як Григорій Мойсейович.

Входе Феноген.

Феноген. Що ви хотіли ще сказать? Говоріть мерщій, поки біля слабого лікар.

Маюфес. Коли ж поїдемо оглядать землю? Мені надоїло во­зитись.

Феноген. Ото-бо й біда, що сам не знаю коли.

Маюфес. Як вам завгодно — я більше не буду турбуватись! Тілько не забувайте, що ви і не оглянетесь, як землю цю ухоплять мужики. Вони теперички показились. Одні біжать на переселеніє, другі тікають з переселенія, а треті бігають, висунувши язика, шу­кають — де б тут з поміччю банка землю купить! П’ять літ назад я сам приторговував людям землю по сто двадцять п’ять—сто тридцять, а мужики, на свою голову, уже нагнали ціну двісті двадцять п’ять за десятину.

Феноген. Чув-чув. Всякому земля потрібна. Чого доброго, переб’ють. Знаєте, може, я одпросюсь у хазяїна, то завтра ранень­ко приїду в город, та й махнем на оглядини... У мене недовго: сторгуємо, купча — і грошики на стіл.

Маюфес. Пора, пора вже вам на своє хазяйство.

Феноген. Ох, не кажіть! Запізнився, здорово запізнився, давно пора.

Маюфес. Зате ж який опит і яку практику маєте! Ви своє надолужите. Коли ви могли обманювать Терентія Гавриловича, то кого ж після цього ви не обманите.

Феноген. Ха-ха-ха!

Маюфес. А через десять літ Феноген Петрович буде такий великий пуріц, що бідного Григорія Мойсейовича гнатиме в шию.

Феноген. Бо таки й справді ви багато заправили! Де ж та­ки: за показаніє тисячу карбованців!

Маюфес. Так яке ж показаніє, подумайте.

Феноген. Бог зна що говорите! Та я й Ліхтаренко візьмемо по двісті карбованців.

Маюфес. Як? Ви? Ну, глупості! Ви ж нічого не знаєте!

Феноген. Що нам скажуть, то ми те й покажемо у слідователя.

Маюфес. І будете присягать?

Феноген. Будемо!

Маюфес. І хрест цілувать?

Феноген. Поцілуємо.

Маюфес. Ой-ой-ой! Хароший християнин! І вам не гріх?

Феноген. А вам?

Маюфес. Я хоч що-небудь знаю, а ви нічого не знаєте.

Феноген. Так і ви ж за гроші мусите показувать те, що вам звелять, ну і ми так само.

Маюфес. Ай! Що ви говорите? Хіба можна рівнять бідного жидка, фактора Гершка, до Феногена Петровича?! Ви — помі­щик — і за двісті рублів будете показувать неправду і хрест цілу­вать? Цілувать хрест?! Ай! Мені аж страшно стало. (Здригнув.) Такий чоловік. Ні, я не вірю, ви жартуєте.

Феноген. Хе-хе-хе! Ви хочете мене засоромить, щоб я не пе­ребивав вам заробітку?.. Даремна праця. Ви тілько гарненько самі подумайте: чого ж то вам такі привілеї в житті, що ви можете усе робить, аби гроші, а я то вже і не можу? Та коли б я не так ду­мав і не так робив, як думаю і роблю, то не мав би де під старість голову прихилить. І ви самі сміялись би з мене, взиваючи посліднім дурнем, — от що! А тим часом прощайте. Піду до хво­рого. (Іде й обернувшись.) Завтра ждіть мене! (Вийшов.)

Ява IV

Маюфес. Ай-ай-ай! Нещасний я чоловік! З рота ви­рвали та­кий зарібок! І як його теперечки жить на світі? Уй вейзмір, вейзмір! (Вийшов.)

Ява V

З других дверей виходять Соня і Калинович.

Соня. Спасибі, що приїхали. Восьмий день вас жду, насилу діждалась.