Читаем Страта голодом полностью

Під кінець травня 33-го року голод попустив. Масове вимирання з голоднечі припинилося. Городини й садовини було доволі для кожного, хто міг вийти з хати й пошукати того всього. Та ще й те, що начальство потребувало робітників, і хоч-не-хоч мусило дати працюючим членам колгоспу досить харчових пайок, аби їх утримати при житті. Через те ті селяни, хто ще міг устояти на ногах – хоч і були очманілі, пригнічені й уголоджені, – з останніх сил поривалися до колгоспу, щоб заробити собі на харчі, які там давали, тобто на шматок хліба і черпак чи два гречаної або пшоняної каші. А хто не подужав працювати, той полишався на ласці своїх рідних чи приятелів, якщо ті вижили.

Мені пощастило. Незважаючи на моє бідування і виснагу від голоду, мрія моя здобути вищу освіту ні на мить не покидала мене. І через це прагнення до більших знань мені вдалося вирватися із села назавжди.

Отож, навіть мліючи з голоду та живучи в цілковитій злидоті серед трупів селян, старих і малих, я докладав усіх можливих зусиль, щоб закінчити середню освіту.

У той час наше село мало школу-дев’ятирічку, де було чотири роки початкової освіти і п'ять років середньої.

У 1933 році я був уже в останній клясі, й випускні іспити в нас мали відбутися в червні. Але багатьом учням нашої випускної кляси так і не судилося побачити своїх атестатів. Через голодоморну навалу нас залишилося дуже мало. Декотрі померли з голоду. Інші покинули школу і подалися кудись у пошуках харчів. А ще іншим поталанило переїхати до інших районів Радянського Союзу, головно до Росії, де голоду не було. Багатьох вивезли разом з родинами у віддалені місцевості на заслання. Внаслідок цього школу в нашому селі на початку березня закрили, а ті кілька з нас, які ще лишалися в селі, були покинуті самі на себе. Та я, попри всі перепони, не зрікся своїх мрій, і таки домігся свого: мене прийняли до середньої школи в сусідньому селі, де в кінці червня я і склав іспит зрілости. То був поворотний пункт у моєму житті. Я вирішив тоді втікати.

Точної дати, коли це сталося, не можу собі пригадати, але цей день був найважливіший у моєму житті.

Однієї ночі з окрайцем хлібини в торбі й п'ятьма карбованцями, або рублями (кажучи зросійська) в кишені, в латаних штанях та завеликій, як на мене, сорочці, босий, я подався крадькома з села в напрямку міста. Там, як я чув, відкрилися підготовчі курси до вищих навчальних закладів для тих, що мали документ про закінчення середньої школи. Щастя мені сприяло: за допомогою кількох добрих людей мене прийняли на ті курси і, закінчивши їх, я згодом вступив до педагогічного інституту. За чотири роки я закінчив інститут і розпочав свою кар'єру вчителем у середній школі. А незабаром вибухла друга світова війна, я став солдатом, а ще згодом потрапив у полон до німців і був відправлений до Німеччини в «Шталяг 3».

Після закінчення війни, добре знаючи, що за наказом Сталіна всі радянські солдати, що попали в полон, вважалися дезертирами й зрадниками і на них чекав розстріл, а також бажаючи жити у вільному світі, я вирішив залишитись у Західній Німеччині як «переміщена особа», звідки опісля емігрував до Сполучених Штатів Америки, де й знайшов свою нову домівку.

А моя мати і брат, з якими ми разом так мучилися, які ділилися зі мною останнім шматком хліба і яким я завдячую, що взагалі вижив, залишилися в селі. Вони не мали ніякого іншого вибору, як і далі працювати в колгоспі. Друга світова війна розлучила нас, і що з ними сталося пізніше, я не знаю.

БІБЛІОГРАФІЯ ВИБРАНИХ ПУБЛІКАЦІЙ С.СТАРОВА [4]

ОКРЕМІ ВИДАННЯ:

1. Пам'ятка українського емігранта / Склав Сем.Старко[5] . – На скитальщині [Ашаффенбурґ, Зах. Німеччина], 1948. – 16 с.

Серед змісту: Український національний гімн; Т.Шевченко. – Заповіт; Пам'ятка українського емігранта.

2. Honors the Memory of the More Than Seven Millions Victims of the Artificially Induced Famine of 1932 – 1933 in Ukraine. – San Francisco, California, [1983]. – Буклет.

3. Who killed them and why? (In remembrance of those starved to death during the Famine of 1932 – 1933 in Ukraine). – Cambridge, Massachusetts: Harvard University Ukrainian Studies Fund, 1984. – 35 p. – Підпис: Miron Dolot.

4. Execution by Hunger: The Hidden Holocaust / Introduction by Adam Ulam. – New York; London: W.W.Norton, 1985. – 231 p. – Підпис: Miron Dolot.

РЕЦЕНЗІЇ ТА ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВИДАННЯ:

1) [Рец. без назви] // Kirkus Reviews (New York). – 1985. – 1 лют.

2) М.Маггеридж хвалить книжку українського автора//Свобода. – 1985. – 13 лют.

3) Американський журнал [Publishers Weekly. – 1985. – 25 січ. – С.80 – 81.] віднотовує появу книжки про голод//Свобода. – 1985. – 15 лют.

4) Американський Клюб [The Conservative Book Club] закуповує нову книжку про голод // Свобода. – 1985. – 7 берез.

5) Гарвардський професор [Адам Улам] пише про голод // Свобода. – 1985. – 15 берез.

6) Trade publications note Dolot book // Ukrainian Weekly (USA). – 1985. – 24 берез.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
100 рассказов о стыковке
100 рассказов о стыковке

Р' ваших руках, уважаемый читатель, — вторая часть книги В«100 рассказов о стыковке и о РґСЂСѓРіРёС… приключениях в космосе и на Земле». Первая часть этой книги, охватившая период РѕС' зарождения отечественной космонавтики до 1974 года, увидела свет в 2003 году. Автор выполнил СЃРІРѕРµ обещание и довел повествование почти до наших дней, осветив во второй части, которую ему не удалось увидеть изданной, два крупных периода в развитии нашей космонавтики: с 1975 по 1992 год и с 1992 года до начала XXI века. Как непосредственный участник всех наиболее важных событий в области космонавтики, он делится СЃРІРѕРёРјРё впечатлениями и размышлениями о развитии науки и техники в нашей стране, освоении космоса, о людях, делавших историю, о непростых жизненных перипетиях, выпавших на долю автора и его коллег. Владимир Сергеевич Сыромятников (1933—2006) — член–корреспондент Р РѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ академии наук, профессор, доктор технических наук, заслуженный деятель науки Р РѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ Федерации, лауреат Ленинской премии, академик Академии космонавтики, академик Международной академии астронавтики, действительный член Американского института астронавтики и аэронавтики. Р

Владимир Сергеевич Сыромятников

Биографии и Мемуары