Страта голодом

Ми всі тихо завмерли оподаль від казанів, прикипівши очима до того киплячого й паркого варива. Але цим разом не було на землі слабих і вмирущих, як під час першотравневого свята. Ті люди вже всі повмирали. На майдані й довкруг нього тепер зібралися лише ті, що виявилися найбільш витривалими супроти голоду. Їм вдалося вижити, бо вони не гидували їсти все, «що було стравне й органічне, хоч би яким воно здавалося бридким, несмачним і відворотним.

«Товариш тисячник» виліз на комбайн, щоб почати те, без чого при цьому заході ніяк не можна було обійтися, – політичну промову. Та цього разу вона була на диво коротка. Хоча все-таки він якусь часину витратив на те, аби нагадати нам, що тільки колгоспники мають можливість відзначати зажинки в так гарно зорганізований урочистий спосіб. А перевівши мову на тему жниварок і комбайна, на якому він стояв, промовець не оминув нагоди похвалитись, що це лише у Радянському Союзі хлібороби можуть послуговуватися такою передовою сільськогосподарською технікою. Насамкінець він ще закликав нас бути вдячними комуністичній владі за те, що нам прислано червоноармійців, студентів і робітників на допомогу в збиранні нового врожаю. Звичайно, він не згадав того, чому виникла потреба в цій сторонній допомозі. Але він оголосив, що в час жнив колгоспники одержуватимуть щодня по два фунти хліба й двічі на день гарячу страву. Завершивши промову гаслами «Хай живе комуністична партія!» і «Хай живуть колгоспи!», він після того запросив нас усіх підходити по свої порції гарячої каші.

Цим разом натовп організовано вишикувався в чергу й спокійно посувався до місця годівлі. Більшість селян ступала з похиленими головами, уникаючи поглядів тих, які їм насипали кашу в посуд. Вони відчували себе приниженими, що їх годують як жебраків у присутності всіх цих сторонніх людей з міста.

Щоб нагодувати такий великий людський гурт, пішло чимало часу. Врешті «товариш тисячник» втратив терпець і наказав вирушати в поле, хоч біля казанів юрмилося ще немало народу. Передусім треба було запустити комбайна. На ньому підняли червоний прапор, а обабіч причепили полотнища з гаслами, які засвідчували великий ентузіязм хліборобів з того приводу, що вони зможуть так оперативно здати зерно державі. Коли пустили двигун у комбайні, він повільно рушив з місця. Машина ця була велетенська й громіздка. Якби іншим разом і за інших обставин побачити таку озію в русі, то вона викликала б неабияке захоплення в селян. Але тепер вся увага голодних людей була зосереджена на каші. Багато хто, старанно вилизавши рештки каші з миски, сподівався дістати ще й другу порцію.

Тим часом військові ваговози рушили слідом за комбайном. Зразу після них потягнулися жниварки, а далі посунули довгою валкою кінні колгоспні підводи, кільканадцять їх, із міськими робітниками й колгоспниками на них. За підводами пішки йшла решта селян, дехто на ходу ще кінчав їсти.

Усе свідчило про те, що всі деталі жнивної кампанії – врочисте відкриття, вихід у поле та навіть і безпосередній початок самих жнив – були продумані й проведені з військовою точністю. Як тільки похід прибув на поле, комбайн з'їхав зі шляху наліво і розпочав виконувати свою функцію – косити й молотити зерно. Червоно-армійці повистрибували додолу з ваговозів і попрямували на призначені їм місця. Ваговози пристроїлися до комбайна, щоб приймати з нього змолочене зерно.

Водночас по другий бік шляху кінні жниварки також приступили до свого діла. Жінки з граблями, ступаючи услід за жниварками, швидко і вправно згрібали покоси й в'язали снопи, а чоловіки брали їх вилами, накладали на підводи і звозили до молотарки, яку обслуговували студенти та робітники з міста.

Спершу все йшло гладко, як і було пляновано, та незабаром, попри дбайливе плянування, почалися ускладнення.

Згідно з інструкціями про порядок хлібоздачі, зерно нового врожаю треба було відправляти від молотарки прямо на державні заготівельні пункти, у нашому випадку – на залізничну станцію. Не встигли й зогледітись, як кузов першої військової машини виповнився намолоченим зерном і вона негайно від'їхала на станцію. Другу машину невдовзі також було завантажено зерном – раніше ніж перша встигла повернутись назад. Не було іншого виходу, як використати для перевезення зерна звичайні підводи, хоч вони зовсім і не надавалися на це. «Товариш Лівшиць» пообіцяв райкомові партії, що вирядить так звану «червону валку» з якнайбільшою кількістю зерна і то якнайшвидше. І він мав дотримати своєї обіцянки. Плян хлібовивозу треба було виконати вчасно. Отож він наказав насипати зерно в підводи, дарма що це спричинило б неминучі втрати. Насипані зерном з горою підводи вишикувалися валкою на дорозі, їх теж прикрасили червоними прапорами, а по боках начепили транспаранти, на яких проголошувалося, що колгоспники нашого села добровільно здають хліб державі. Ця «червона валка» спочатку завернула з поля назад і врочисто проїхала через усе наше село, і аж потім вирушила до станції.