Сварлива рок-зірка в літах

У той день у "Кришталевому Палаці" ситуація почала ставати небезпечною. У мене був чудовий чорно-сріблястий Mustang з лівим кермом, з величезним чудовим двигуном V8, який видавав неймовірний шум. Я їхав на ньому, щоб потрапити на шоу, але всю дорогу почувався погано – точніше, я почав відчувати оніміння. Я маю на увазі під цим, наприклад, коли ви випили занадто багато, і ваша голова відчуває певний тип оніміння... ну от, все моє тіло відчувало себе саме так.

Я приїхав до Crystal Palace і припаркував машину. Біля сцени стояли намети і вже грали допоміжні музиканти. Потім я побачив Тоні Бердфілда та Террі О’Ніла з A&M Records, і вони підійшли, щоб поговорити зі мною, але я не міг зосередитися на тому, що вони говорили. Я не був розлючений – тому що і раніше почувався погано, а випивав лише частину своєї порції. І все ж Террі та Тоні говорили мені щось, і я не міг слідкувати, у моєму мозку був якийсь туман, наче я був у іншому світі. Я вийшов на сцену з симфонічним оркестром New World та англійським камерним хором, і ми зіграли шоу. Але з музичної точки зору я просто пам’ятаю, що було неймовірно важко зосередитися на п’єсах, нотах, синхронізації, на всьому.

Це була справжня боротьба. У такому стані ви, як правило, робите багато речей на автопілоті, і саме так було того дня – я зовсім не був на висоті свого виконання. Мені доводилося думати про кожну ноту, і це було виснажливо. Повернення на біс мене ледь не прикінчило. Після цього я забрався за сцену і сів, після чого, здається, трохи заснув. Зараз я почувався дуже, дуже заціпенілим, і пам’ятаю, як сказав Брайану "Угоді-на-День"Лейну: "Мені справді погано". Він запропонував, щоб хтось подивився мене, але я просто хотів піти додому. "Мені здається, це були важкі кілька місяців", — припустив я.

Я пам’ятаю, як сів у "Мустанг" і їхав додому дуже повільно, хоча це була дуже швидка машина, тому що, як і на концерті, я повинен був все обдумати. Це було таке: мені потрібно повернути ліворуч, я збираюся ввімкнути поворотник, тепер мені потрібно повернути кермо ліворуч ...

Я прийшов додому, і моя дівчина Роз, яка не була на концерті, запитала, як усе пройшло, і я просто сказав: "Все добре, але мені справді потрібно лягти спати". Вона сказала, що я, ймовірно, забагато випив. але я цього не робив, я просто почувався жахливо. Мені думалося, що довгий нічний сон допоможе мені. Я ліг спати і міцно заснув.

Я прокинувся наступного ранку... і відчував те ж саме.

У мене було заплановано інтерв’ю з Крісом Хейзом із Melody Maker; вони використовували частину, що складається з питань, надісланих від громадськості. Melody Maker телефонує зацікавленій особі, і ви дасте відповідь по телефону особисто. Зазвичай мені дуже подобалася ця функція, але я все ще почувався як лайно, і коли Кріс подзвонив, я не дуже добре відповідав.

- З тобою все гаразд, Рік? — запитав він.

- Та ні, я не почуваюся добре. Чи можемо ми зробити це іншим разом? Мені дуже шкода.

Я поклав телефон і піднявся сходами ... рачки. Мої руки були наче свинцеві гирі, і я спробував підвестися, але не міг. Я покликав Роз, і коли вона підійшла, сказав:

- Думаю, нам краще викликати лікаря... і швидку допомогу.

Лікар прибув і підійшов до мене в кімнату, оглянув мене і поставив кілька гострих запитань, а потім сказав: "Я зроблю вам ін’єкцію". Через пару хвилин я почував себе досить добре. Я припустив, що це була ін’єкція B12, величезна доза вітамінів, щоб запустити мою систему і повернути мене на правильний шлях.

- Боюся, містере Вейкман, вам доведеться поїхати до лікарні для додаткових обслідувань.

- Але я почуваюся набагато краще, відколи ви зробили мені укол.

- Так і мало статися — я накачав вас морфієм. За кілька хвилин ви не будете відчувати жодного болю.

Він навіть не дозволив мені пройти до машини швидкої допомоги, мене винесли з дому. Коли мене везли через під’їзну дорогу, моя група прибула на заплановану зустріч.

- Що трапилося, Рік? — спитав мій співак Ешлі, виглядаючи дуже схвильованим.

- Насправді нічого, Еш, я повернуся пізніше, щоб ми могли провести зустріч, добре.

- Добре, Ріку, побачимось у "В’ючному коні".

У вашому житті є певні випадки, які ви не забудете, і один із них, коли вас везуть у візку через лікарню. Якщо ви їдете, щоб накласти гіпс на ногу або, можливо, на рентген, це, можете вважати, що тут нічого страшного. Але коли мене везли повз різні відділення лікарні Wexham Park, повз мене проносилися таблички, і я намагався їх прочитати й здогадатися, куди ми прямуємо.

Потім ми зупинилися біля великих подвійних дверей із табличкою прямо над ними.

Санітари штовхнули двері й почали проводити мій візок.

Саме тоді я прочитав слова над собою.

Там було написано "Відділення порушення серцевої діяльності".

Мені було двадцять п'ять років.