Сварлива рок-зірка в літах

Вони принесли ці поппадами на бог знає скількох тарілках – це було схоже на Record Breakers[28] із Роєм Каслом чи щось таке, це було весело – і поставили ці купи посуду, що балансували, на стіл. Потім вони швидко втекли, щоб уникнути замовлення основної страви.

- Як ми збираємося їх розбити, хлопці? — пролунав чийсь голос.

Наступне, що я зрозумів, Ешлі став на столі, скинув штани і вдарив своїм старим приятелем по одній з куп поппадамів, які розлетілись усюди й спричинили справжній балаган.

За лічені секунди ми всі вже залишились в трусах.

Поліції все це дуже сподобалося.

- Власник ресторану хоче, щоб ви заплатили за шкоду.

- Яку шкоду?

Я вважав, що єдиною шкодою було б, якби Ешлі подряпав свого старого приятеля, але вирішив, що краще не згадувати про це поліцейському.

Життя в дорозі.

Хороші часи.

А от спробуйте потягати і належним чином підготувати до виступу цю купу тільки клавішних…

Я ЗРОБИВ ТУТ ЩОСЬ НЕПРАВИЛЬНО, ПАНОВЕ?

Композитори Східної Європи безумовно є моїми фаворитами. Великі, зокрема Прокоф’єв, завжди захоплювали мене. Це була не лише неймовірна музика цих східноєвропейських композиторів: їхні власні історії також багато чого оповідали мені. Візьміть Шопена. Після смерті йому вирізали серце за його власним бажанням через страх бути похованим заживо. Потім в урні до Польщі серце повернула його сестра і замурувала в колону костелу Святого Хреста у Варшаві. Тому кажуть, що хоча Шопен помер у Франції, його серце завжди буде в Польщі.

Що досить мило.

Хоча, очевидно, не про те, щоб вирізати серце.

Тож можете собі уявити, як я був радів, коли мене запросили до Польщі працювати з Янушем Олейнічаком, одним із найкращих піаністів країни. Міжнародний конкурс піаністів імені Фредеріка Шопена є одним із найстаріших конкурсів піаністів у світі. Він почався в 1927 році і проводиться кожні п'ять років з 1955 року. Конкурс приваблює найкращих піаністів з усього світу. Це дійсно магніт для абсолютної еліти виконавців. Для таких, як я, ці змагання не можуть представляти більшого чуда. Тож отримати запрошення працювати разом із переможцем цього престижного конкурсу було мрією.

Тут потрібно пояснити певний контекст. Це був 1982 рік, до того, як Стіна впала, і, звичайно, до того, як Східний блок відкрився Заходу. Це була вершина польських проблем, багато в чому. Проте з'явилися тріщини, і молодь у Польщі почала отримувати матеріали західної преси, час від часу контрабандні вінілові диски чи статті про останні паризькі моди. Незважаючи на те, що це було ще до Інтернету, зв’язок покращувався з такою швидкістю, що підтримувати державний контроль ставало все важче. Марно намагаючись задовольнити цей вибуховий інтерес до всього західного, польський уряд придумав різноманітні безглузді схеми, одна з яких полягала в тому, щоб залучити західного піаніста, який би грав разом із відомим польським музикантом, щоб створити класичну музику з електронним обертоном. .

І це пояснює, звідки там з'явився я

До мене підійшов агент, якого звали Род Вайнберг і сказав, що моє ім’я згадувалося в розмові щодо цього самого проекту, і чи буде це мені цікаво? Я не міг досить швидко сказати "Так". Головна причина, чому я, здавалося, відповідав вимогам, полягала в тому, що, хоча я мав комерційний успіх у "західній" рок-групі, я також мав повну класичну підготовку, яка завершилася двома роками навчання в Королівському музичному коледжі, і я працював із великими оркестрами в усьому світі.

Так холодної зими 1982 року я опинився в літаку до Варшави. Моїм першим враженням було, що я дідько подери замерзаю! Я все ще відчуваю холод у кістках. Я швидко кинувся в укриття головного терміналу аеропорту, де датчик температури показував мінус 25 градусів, і приєднався до черги на митницю.

Через дві години я опинився в першій частині черги.

Ви повинні були перерахувати все, що у вас було з собою, все у ваших валізах, навіть все, що ви носили, аж до відсутності ґудзиків і так далі. Це було божевілля. І все це після того, як мене запросили туди.

Знову Гаррі Палмер[29] продовжував миготіти в моїй пам’яті.