Сварлива рок-зірка в літах

Також нерідкими були випадки, коли наступного ранку людина зовсім не пам’ятає про це. Улюбленим місцем мого дядька Пітера, щоб відлити, коли він був напівсонний, була сумочка моєї тітоньки Барбари. З Гарі могло трапитися таке, буквально о третій ранку хтось міг постукав у двері твого готельного номера. Ти відчиняв їх і бачив, що він стоїть там, у цей момент він уві сні діставав свій пісюн та мочився там, де стояв. Іноді він заходив у кімнату, нічого не казав, і вам доводилося бігати в пошуках укриття, оскільки на відкритому просторі він міг сечу трохи розбризкати.

Що, як ви можете собі уявити, трохи дивно, коли це відбувається вперше.

Історія з шлакоблочиною номер два: мій вибір будівельних матеріалів для моїх тур-менеджерів знову переслідував мене під час одного візиту до Голландії. Я був у короткому турі та прес-прогулянці з людиною, що відповідала за PR в фірмі A&M Records, прекрасним Майком Леджервудом. Ми зіграли чудове шоу, а потім повернулися до маленького готелю, який стояв прямо біля одного з каналів, усе дуже мальовниче. Гурт насправді віддавав перевагу цим маленьким готелям, а не величезним шикарним мережевим готелям – можна подумати, що вони почувалися спокійніше в інтимній атмосфері бутіку меншої будівлі, але насправді це було здебільшого тому, що тут вам дозволяли багато випити в більш пізній час та набагато більше, ніж вам це було потрібно. І вони завжди були раді зробити тобі бутерброд, що було дуже приємно.

Цей конкретний готель мав дуже гарне маленьке подвір’я позаду, поруч із кабінетом менеджера, яке було зроблено з – так, ви здогадалися – шлакоблочин. Дальню стіну цього подвір’я прикрашали рослини в горщиках, кілька решіток і витких рослин. Це було дійсно дуже гарно зроблено.

Я знайшов хвилину, щоб помилуватися цією стіною, це було так красиво.

Озираючись назад, я мав би це передбачити.

Того вечора я пішов з Майком випити кілька порцій. Ми пили, поки готельний бар не зачинився, а потім Майк сказав:

- Куди ми тепер підемо, Рік?

- Єдині місця, які будуть відкриті так пізно, Майк, це квартал червоних ліхтарів . . .’

Тож ми помчали риссю до досить менш цілющого району міста. Знайшли відповідний "заклад" і зайшли всередину. Там був справді гарний бар, де люди були дуже привітними та дозволили нам почуватися комфортно, негайно принісши меню напоїв. Зараз це не ті місця, куди часто ходять люди, які сильно п’ють, не в останню чергу тому, що звичайна клієнтура думає про інші речі, а головним чином через грабіжницькі ціни. І я маю на увазі здирницькі.

Але нам було байдуже, і ми почали розливати випивку. Незабаром після цього "менеджер" закладу підійшов і запитав нас, чи готові ми, щоб він прислав нам кількох дівчат.

- Дякую, — сказав я, — але ми тут не заради дівчат…

…У цей момент він подивився, як близько ми з Майком сидимо одне до одного, одразу припустив, що ми не на його боці, і розуміюче усміхнувся.

- …Але було б дуже чудово, якби ми змогли випити ще по скляночці. Це все, що ми хочемо, і ви єдине відкрите місце.

- Це будуть не найдешевші напої в місті, пане. Ви впевнені?

- Так дякую.

Виявилося, що напої були дорожчими, ніж жінки. Я не заперечував, все ж пішло на витрати звукозаписної компанії! А квитанція на "напої" мала викликати набагато менше підозр у відділі бухгалтерії звукозаписної компанії, ніж "Моніка, тридцять хвилин".

Тож нас розлютили – ми випили багато. До четвертої години ранку ми напилися й попросили рахунок, який був приголомшливим. Відповідно добре накачані, ми повернули лімузин до готелю, де я, хитаючись, піднявся до свого номеру, щоб отримати можливість підкемарити. Не встиг я полежати на подушці й п’яти хвилин, коли в моїй кімнаті задзвонив телефон. Це був черговий менеджер готелю, який звучав дуже розлючено.

- Містер Вейкман, я хотів би, щоб ви негайно прийшли на рецепцію.

- Але зараз пів на четверту, чи не можемо ми поговорити вранці . . .’

- Будь ласка, містере Вейкман, це важливо.

Коли я дійшов до стійки реєстрації, там уже був Майк з A&M із затуманеними очима. Поруч стояв менеджер.

- Пройдіть зі мною, будь ласка, містер Вейкман.

Ми з Майком пішли за ним на подвір’я. У цей момент я був настільки втомлений і п’яний, що все почало ставати досить сюрреалістичним.

Подвір’я виглядало дещо інакше, ніж я пам’ятав його минулого дня. Стіни більше не було, а була лише довга труба, яка, здавалося, йшла нізвідки, з радіатором опалення , який висів у повітрі на кінці труби.

- Я думав, що там стіна, — сказав я.

- Була, — відповів менеджер.

Він вивів нас із стійки реєстрації на вулицю. Готель стояв прямо біля каналу, і, звичайно, там була стіна з шлакоблоків. Поки я випивав, гурт і сценічна команда розібрали стіну, прибравши всі горщики з квітами та решітки, і якимось чином перебудували, цеглину за цеглиною, на березі біля готелю, а також у каналі.

У той момент я почув хіхікання з-за хмар, я обернувся, подивився вгору і побачив, що з одного з вікон виглядають гурт і команда, що сміються до розпуки.