Святослав

- Тому, що вона - наша княгиня, i краще вже їй не попадатись у боярськi руки... Нехай живе у полi, в хижах з нами, поки пiдросте i прийде до нас княжич Володимир.

На тому й скiнчилась їхня розмова. Смерд пiшов спати. Малуша сама залишилась надворi. Дивлячись на вогник, що блимав i блимав у княжому теремi, уявляла вона: там, за вiкном, стоїть, думає важку думу князь Святослав. Як багато судилось йому пережити - воює вiн i воює за Русь. Тiльки-но померла мати, княгиня Ольга, зараз посадив вiн Ярополка в Києвi, посилає Олега до деревлян, а сам знову на брань! Важко князю Святославу, нiхто не зiгрiє йому душi. От i не спить вiн ночами, стоїть бiля вiкна, дивиться, думає важку думу.

I коли б могло статись, що опинилась би Малуша в цю годину бiля князя Святослава, поклала б вона свою руку на його голову, закрила йому очi, сказала:

"Спи, Святославе, спочинь!"

З

На честь мужiв новгородських, на славу синiв Ярополка, Олега й Володимира, що сiдали на столи кожен у землi своїй, князь Святослав велiв зробити пир велiй, запросити на нього слiв iз Новгорода й Iскоростеня, а також лiпших мужiв з Гори й Нового города.

Пир цей князь велiв почати вранцi й закiнчити до смерку, щоб не палити проти ночi в дерев'яному городi вогнiв i щоб люди, якi вип'ють занадто медiв i вина, могли без шкоди для свого тiла добратися до жител.

У Золотiй палатi поставили столи й лави, застелили їх полотном i килимами, вкотили туди з медуш бочки з грецьким вином, медом, олом, квасом, на столах поклали засмажену на гарячому вугiллi й на рожнах чи зварену у горнцях - все круто посипане пепером* (*Пепер - перець.) i чябром - веприну, баранину, гов'ядо, конину, рiзних птахiв - гусей, качок, лебедiв, кур, всiляку рибу, якою багатий Днiпро, - осетрiв, коропiв, сомiв, - рiзне зiлля й овочi - сливи, горiхи, виноград.

Щоб людям було з чого їсти й пити, столи заставили срiбними корчагами й череп'яними горнцями, братанами, мисками, келихами й чарами, ложками.

Але не тiльки в Золотiй палатi мали проводити пир. Тут для всiх не вистачило б мiсця, бо на пир приходив кожний, хто хотiв славити князя. А тому скрiзь: у Люднiй палатi, свiтлицях, сiнях, по всьому терему i у дворi навiть - поставили столи з стравами й медами, пiд ноги людям поклали пахучу траву з оболонських лук.

I зранку почали сходитись до княжого терема бояри, лiпшi мужi, тiуни, старости, купцi. Пiзнiше ж, коли майже всi зiбралися, вiд Почайни привезли на возах мужiв новгородських i деревських.

Кожен прибрався на цей випадок у все найкраще. Бояри одягли платна з фофундiї* (*Фофундiя - грецьке сукно.) i обоярі* (*Обояр - шовкова тканина.), тканої золотими й срiбними хвилями, з мереживами вподовж пiл, iз золотими запонами, камiнцями, почепили на шиї гривни, золотi чепи.

Воєводи iз земель були в оксамитових жупанах, туго пiдперезанi поясами, у шапках з пiдпушками, викладених дорогоцiнним камiнням, з барвистими корзнами, метко перекинутими через лiве плече, з мечами бiля поясiв, у чоботях iз червоного й зеленого хза.

Купцi не хизувались вбранням - всi вони були в темних довгих платнах, тiльки деякi з них носили гривни й чепи. Але грецький оксамит був на них найдорожчий, гривни - тонкокованi, крученi, з черню, iз щирого золота.

Була важка й далека дорога у мужiв новгородських, але вони, знаючи, що їх жде в Києвi пир, привезли з собою в скринях, а тепер одягли багатий свiй одяг з важких франкських i свiонських гексамитiв, почепили свої гривни, чепи.

Один князь Святослав, здавалося, не готувався до цього пиру. Вiн увiйшов до палати, коли там було повним-повнiсiнько людей, у бiлому платнi, поверх якого накинув червоне, оторочене вузькою чорною каймою корзно. На князевi не було нiяких оздоб i прикрас, тiльки важка усерязь-тройчатка на лiвому усi з двома перлинами й рубiном та червонi чоботи iз загнутими носками - це й усi оздоби на ньому.

Коли князь iз синами своїми ввiйшов до палати, там усi затихли.

- Чого ж ви замовкли? - голосно запитав князь. Мужi новгородськi знайшли, що вiдповiсти Святославу.

- Желаю на тя пити! - промовив Михало.

- Пий! - сказав князь i взяв зi столу чару, по вiнця налиту червоним вином.

Княжi слуги брязкотiли уполовниками, бiгаючи мiж столами й наливаючи чари вином i медом.

- Чого ж не п'єш? - сказав князь, побачивши, що Михало тримає в руках, але не випиває чари.

- Не могу я з такої посудини пить, - промовив Михало.

- Аз якої волiєш? - засмiявся князь, показуючи на столи. - Є чари, а є й корчаги... Вибирай, тисяцький!

- Волiв би, княже, випити на тя со братини, iз тобою сукупно, - показав Михало на велику срiбну братину з двома ручками. - Ти почнеш її, я докiнчу, княже!

- Налийте! - сказав князь.

Одному з слуг довелося набрати з десяток уполовникiв, щоб наповнити братину. Князь Святослав взяв її в обидвi руки. Усi в палатi мовчали, i в цьому мовчаннi князь пiднiс братину до уст, не передихуючи, випив половину, подав посудину Михаловi.

- Пий! - промовив князь.

Але Михало мав сувору новгородську вдачу.

- Не могу, - рiшуче сказав вiн.