Святослав

Царевi мужi, серед яких, звичайно, було чимало й торговцiв i якi надiялись з допомогою єпарха за безцiнь придбати те добро, яке лежало на лодiях i яке вони самi бачили на власнi очi, були дуже збентеженi, скривдженi в своїх користолюбних намiрах. Адже не для когось думали вони з великим зиском придбати цi коштовнi речi, а для iмператора та його двору.

- Яке ж ви мали право торгувати без згоди єпарха в Константинополi?

- А ви запитайте про це в княгинi, - вiдповiдали руськi купцi.

Тодi царевi мужi подалися до княгинi. Їм сказали, що княгиня ще спить. Мужi сiли й довго ждали пiд стiнами келiї. Їм сказали, що княгиня одягається. Сонце пiдiймалось усе вище й вище, починало припiкати. Мужам сказали, що вона снiдає.

Аж тодi, коли сонце стало в раннiй обiд, княгиня вийшла з келiї. Мужi рушили до неї, почали скаржитись, що руськi купцi порушують всi закони iмперiї, не хочуть торгувати.

- А вони вже поторгували, - вiдповiла їм на це княгиня, - я закупила в них усе їхнє добро.

- Але торг у Константинополi, - не вгавали мужi, - мусить iти через єпарха, за його згодою.

- Я купила у моїх купцiв все добро ще на морi, а не на константинопольському торзi. Тут роблю з ним, що хочу, може, й потоплю в Судi.

Що могли сказати царевi мужi?

- Я хотiла би бачити Константинополь, - сказала княгиня. - Де мої купцi i сли? Хто з нами поїде, царевi мужi? I по п'ятдесят будете нас пускати чи, може, по бiльше? Ну, говорiть, невже боїтесь моєї ратi?

8

Тепер iмператор Костянтин знав, хто приїхав з далекої Русi до столицi iмперiї. Знав вiн i те, як зiйшла княгиня Ольга на берег, як вiдмовилась вiд слябного, як не дозволила своїм купцям їхати на торг, а сама купила всi їх добра.

Усе це, а особливо остання витiвка княгинi Ольги, дуже роздратувало iмператора. Вiд єпарха Льва вiн знав, якi чудовi хутра привезли купцi з Русi, i хотiв, як про це також домовився з єпархом, купити цi хутра для себе.

- Пiвнiчна княгиня, - говорив iмператор Костянтин у своїх покоях у Великому палацi, звертаючись до паракимомена* (*Паракимомен - перший мiнiстр.) Василя, - дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зумiємо її повчити й навчити. Я хотiв би, Василю, щоб княгинi показали всi багатства Нового Риму, а вже потiм ми її приймемо у Великому палацi.

I день за днем чиновники iмператора водили княгиню в собор святої Софiї, у церкви на Влахернi, двiчi на iмператорському дромонi її возили на море, щоб вона здалека побачила всю красу i велич Константинополя.

Чиновники не тiльки возили її, а й повчали:

- Iмператор Костянтин незабаром повернеться до столицi й, ми надiємось, прийме княгиню руську... Проте у Великому палацi iснує церемонiал, якого мусять додержуватись усi, кому випадає щастя бачити василевса. За цим церемонiалом усiх послiв, якi йдуть на прийом до iмператора, супроводжують тiльки окремi особи, i коли iмператор дає дозвiл на прийом, посла вводять до зали пiд руки, i вiн, зайшовши до зали й побачивши iмператора, мусить впасти перед ним ниць... А далi вже все буде зроблено, як скаже iмператор.

Крокуючи площею Августеона поряд iз царевими мужами, княгиня Ольга слухала цi слова й говорила:

- Я би хотiла, щоб ви, мужi, переказали iмператору, що я прибула сюди не як посол. Я - руська княгиня i хочу прийти до iмператора iз жонами мого роду, а також iз слами своїми... Я б хотiла також сказати, що твердо стою на ногах i не бачу потреби, щоб мене, коли буду в палацi, тримали пiд руки. Та й по закону нашому перед князями земними не слiд падати ниць. Отже, це стосується й iмператора ромеїв.

Iмператору Костянтину переказали це, але вiн був переконаний, що коли княгиня Ольга побачить велич Великого палацу, то, приголомшена й вражена, сама впаде навколiшки.

Проте приголомшити руську княгиню було нелегко.

В свiтi ще котилась i ширилась слава про мiцну, непереможну Схiдну iмперiю, величну Вiзантiю, багатий Константинополь, але насправдi це була не така вже мiцна iмперiя, зовсiм не велична Вiзантiя, не такий багатий i Константинополь.

Греки Схiдної iмперiї називали себе законними спадкоємцями Риму, iмператори Вiзантiї хвалились своїм походженням вiд Августа Цезаря. Та й називали вони себе не греками, а римлянами, ромеями.

Але Новому Риму було далеко до справжнього Древнього Риму. Цей Новий Рим iз столицею Константинополем тулився на невеличкому шматку землi мiж Пропонтидою i Золотим Рогом. А навкруги його оточували чужi землi, чужi племена й народи, вороги.

Були часи, коли Новому Риму - Вiзантiї - щастило захоплювати в Європi, Азiї, Єгиптi великi простори землi, поневолювати цiлi народи, забирати їхнi багатства, уярмлювати людей.

Iсторiя Нового Риму - Схiдної Римської iмперiї - знала часи, коли в цьому багатствi на людськiй кровi розквiтали науки й мистецтва, культура й письменнiсть. Свiт дивувався - i немарно - Костянтину Великому й Юстинiану. Константинополь досягнув тодi не менше, а може, й бiльше, нiж Древнiй Рим.