Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Умови майже не змінилися й після Жовтневої революції. Віктор Кравченко, який приїхав 1922 р. на Донбас, щоб працювати шахтарем, писав: «Прогулянка шахтарським селищем не додала нам доброго гумору. Це був довгий, темний провулок, по обидва боки якого вишикувалися старі халупи й нові бараки з необробленого дерева. Завіса вугільного пилу вкривала все. Романтика “побудови соціалізму” своїми власними руками у нас швидко зникла, і нам знадобилося багато тижнів, щоб відновити хоч частину тієї енергії, з якою ми починали»[55]. Хрущов розповідає нам таку жахливу історію: «В [Рутченковській] шахті, де я працював після громадянської війни, був туалет, але шахтарі так запаскудили його, що треба було заходити туди на дибах, якщо ви не хотіли в кінці робочого дня принести лайно додому, у власну квартиру. Пригадую, якось мене послали встановити гірниче обладнання, і я побачив, що гірники жили в бараках на двоповерхових нарах. Чоловіки, що спали на другому поверсі, досить часто сцяли просто вниз»[56].

Хай там як, напередодні Першої світової війни, за даними одного дослідження, 40,4 відсотка донбаських шахтарів жили в землянках, наполовину закопаних у землю, в більшості з яких не було вікон і підлоги, і де, як казали, навіть худоба не могла б жити; 2,5 відсотка мешкали в сараях і літніх кухнях; 22,3 відсотка — у цегляних чи кам’яних будинках; і 25,8 відсотка — у селянських хатинах. Середня житлова площа була невеличкою: 64,8% гірників мали менше 4 квадратних метрів на чоловіка. З 9658 опитаних робітників лише у 3253 були спальні місця лише з 21 матрацом і 54 подушками на кожні сто робітників. За даними іншого опитування, на 18 624 шахтарів було тільки 6793 спальні місця[57].

Малюнок 1.1. Шахтарське селище в Горлівці наприкінці XIX ст. Взято з вид.: Очерки истории Донецкой областной комсомольской организации. Киш-Донецьк, 1987.

Малюнок 1.2. Шахтарське селище, шахта «Червоний Жовтень», Єнакієве, 1924 р. ЦДКФФА, од. зб. 0–181508.

Малюнок 1.3. Шахтарські землянки. Шахта ім. Шевченка, Гришине, 1927 р. ЦДКФФА, од. зб. 0–35409.

Малюнок 1.4. Мешканці землянки. Гришине, 1934 р. ЦДКФФА, од. зб. 3–1105.

Жовтнева революція майже не змінила цього важкого становища. Систематизовані дані відсутні, проте, згідно з даними профспілки гірників, 1924 року в Донбасі було 5,3 квадратного метра житлової площі на чоловіка, а в 1926–1927 рр. — 5,8[58]. Однак перепис 1926 р. засвідчує, що в місті Сталіно житлова площа на чоловіка становила 4,4 квадратного метра для тих, хто мешкав у будинках і квартирах, і 3,6 — для тих, хто жив у гуртожитках[59]. (Деякі шахтарі змогли знайти собі місце лише біля котлів, які, мабуть, заміняли печі в селянських хатах)[60]. За іншими даними, 1928 р. на одного гірника припадало 3,8 квадратного метра, а 1932 р. — лише 3,5[61]. А ще одне дослідження зафіксувало, що 1929 р. сорок відсотків робітників (а не лише гірників) мали менше двох квадратних метрів житлової площі на чоловіка, а 11,7% — менше трьох метрів[62]. Архівні дані свідчать, що 1931 року на одну людину припадало лише 2,8 квадратного метра житлової площі, хоча норми Народного комісаріату праці передбачали сім квадратних метрів[63]. Проте 1936 р. повідомлено, що житлова площа на одну людину для робітників зросла до 4,9 квадратного метра[64]. Ці цифри точно не відображають проблеми. Можливо, і було збудовано багато житлової площі, проте через погане планування в квартирах часто не було електрики, води або каналізації; а навколо будинків не було брукованих чи взагалі яких-небудь доріг[65].

Зарплатня донбаських робітників була відносно високою в масштабах країни, почасти тому, що Донбас був центром важкої промисловості, в якій заробіток загалом був вищий, ніж у легкій. (Наприкінці XIX сторіччя «донбаські шахтарі отримували в середньому 266 рублів на рік, а фабричні робітники — 323 рублі на рік, тоді як середня цифра по країні становила 203 рублі»)[66]. Проте це не зменшувало високої плинності кадрів. Особливо великою вона була серед шахтарів. Однією з причин високої плинності кадрів була постійна сезонність роботи, іншою — погані житлові умови в Донбасі. Даних дуже мало, але перед Першою світовою війною плинність кадрів, виражена відношенням річної кількості звільнень до записів про прийняття на роботу серед шахтарів, становила сто відсотків; плинність кадрів серед заводських робітників була нижчою, коливаючись від двох третіх до трьох четвертих[67]. Ця тенденція зберігалася і в 1920–1930-х рр., а то навіть посилилася.