Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

«Червневий закон» спустошив усю країну. Один уважний іноземний спостерігач у Москві записав:

«Керівництво підприємств було в паніці від страху. Кількість засуджених зростала до астрономічних цифр... Ці випадки [порушення законодавства про працю] стали посідати таке визначальне місце в житті кожного громадянина СРСР, що люди нічого іншого вже не помічали. Поразка Франції, повітряна війна за Англію, окупація держав Балтії і перетворення їх на радянські республіки, анексія Бессарабії та Північної Буковини — значення цього всього блідло порівняно з боротьбою проти тих, хто ухилявся від роботи, проти так званих ледарів і підривних елементів»[1265].

Боячись спізнитися, люди ще поночі вибігали на вулицю, питаючи в перехожих, котра година[1266]. Те саме відбувалося і в Донбасі.

Лише за «червневим законом» Сталінський обласний суд розглянув 12 150 справ за два місяці. При розгляді цих справ 1049 робітників були ув’язнені, а 7440 — послані на виправні роботи з двадцятип’ятивідсотковим зниженням зарплати[1267]. Тисячі наземних робітників змушені були, відбуваючи покарання, працювати під землею[1268]. Це не могло позитивно вплинути на одвічну проблему Донбасу — дотримання правил безпеки. Невідомо, скільки людей покарано в Донбасі від червня 1940 р. По всій країні з червня 1940 до червня 1941 р. три мільйони осіб (приблизно 8% працездатного населення) були віддані під суд; із них півмільйона — ув’язнені[1269].

За будь-яким стандартом, це були масові репресії. Деякі дослідники вважають, а особливо переконливо це доводить Доналд Філцер, що керівники, судді й прокурори часто вступали в змову, щоб обійти цей нелюдський закон[1270]. І тогочасна преса, й матеріали архівів містять достатньо доказів на користь цієї думки[1271]. Постійно відчуваючи нестачу робочої сили, промисловість не могла дозволити собі втрачати людей через дрібні порушення. (Н. М. Іванцова, член майбутньої підпільної групи в Краснодоні «Молода ґвардія», згадувала, що її батька, заступника директора шахти № 1-біс, заарештували у вересні 1940 р. за те, що він захищав робітників, які спізнилися. Його засудили на два роки примусових робіт на заводі у Ворошиловграді. Потім його перевели іще кудись. Іванцова свого батька більше ніколи не бачила)[1272]. Керівникам, суддям і прокурорам, як і військовим командирам, доводилося страхувати себе від можливих репресій. Батько Іванцової був поблажливим, але інші керівники карали всіх підряд, щоб не бути звинуваченими у «гнилому лібералізмі». Часто деякі керівники кидалися з однієї крайності в другу, і це характерна риса людей, що займають відповідальні посади, проте бояться відповідальності[1273]. В архівах і пресі достатньо доказів, що зловживання влади стало звичайним явищем. У серпні 1940 р. на шахті ім. Дзержинського в Дзержинську директор Трофимов віддав під суд машиніста Старовойтова за порушення трудової дисципліни. Старовойтов у цей час перебував у лікарні. Проте його однаково засудили до року ув’язнення. Коли він одужав і повернувся на роботу, його заарештували й посадили до в’язниці. На тій самій шахті одному вибійнику дали відгул через хворобу його дружини. Він, виклопотавши дозвіл, ще два дні не виходив на роботу, щоб поховати її. Незважаючи на це, суд ухвалив ув’язнити його на чотири місяці[1274]. Таких випадків безліч[1275].

Унаслідок «червневого закону» 1940 р. значна кількість робітників, схильних до міґрації, стала бойкотувати Донбас, що значно зменшило приплив робочої сили з традиційних джерел — України й Росії. У другій половині 1940 р., порівняно з першою, приплив робочої сили зменшився втричі[1276]. Донбас украй потребував робітників. Зіткнувшись із бойкотом традиційних реґіонів-постачальників, керівництво Донбасу перенесло свою увагу на щойно приєднані землі. В другій половині 1940 р. 38 тисяч чоловік прибуло на Донбас із Бессарабії та Північної Буковини. Багато з них не розуміли російської мови і тому часто ставали жертвами «червневого закону» 1940 р. З 13 032 осіб, про яких є інформація, 3238 були покарані за порушення «червневого закону», з них 2076 отримали різні терміни ув’язнення. Керівники часто не могли пояснити новачкам правила техніки безпеки, через що аварії, в тому числі й зі смертельними випадками, стали серед них непоодиноким явищем[1277]. Таким було «хрещення вогнем» для нових громадян Радянського Союзу.