Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

«Бабушка Крупская за что я так мучиюсь с своим братом 10 ти месичным Папу за брала Н.К.В.Д. незнайко за что сидит уже 3 месица не извесно за что Мама больна лежит в больньци помажите моєму горю Мама моя восыштовалась в дед доме не ужели и мы должны рости в деддоме и у нас есть Папа и Мама котрые должны нас вопитать сами.

Вова Козлов

Мой адрес: г. Мариуполь, село — Володарское.

4 квартал Олада С. И. для в. к.

Папа мой сидит г. Мариуполь»[1245].

Вова Козлов навіть забув зазначити батькове ім’я. Цей лист — один із десятків тисяч, які отримувала Крупська. Вона не мала аніякої влади. Навіть невідомо, чи цей лист взагалі До неї дійшов. Принаймні ніхто нічого не зробив. Лист просто поклали до архіву.

Малюнок 6.5. Розкопки масового поховання в Рутченкові. Донецьк, 1989 р. З фондів Донецького краєзнавчого музею.

Малюнок 6.6. Черепи жертв терору 1937–1938 років, викопані в Рутченкові. Донецьк, 1989 р. З фондів Донецького краєзнавчого музею.

Одного разу, переглядаючи список на розстріл, Сталін сказав:

«Кто будет помнить через десять — двадцать лет всех этих негодяев? Никто. Кто помнит теперь имена бояр, которых убрал Грозный? Никто... Народ должен знать: он убирает своих врагов. В конце концов, каждый получил то, что заслужил». Молотов відповів: «Народ понимает, Иосиф Виссарионович, понимает и поддерживает»[1246]. Через десять років, критикуючи Івана Грозного в розмові з Сергієм Ейзенштейном і Миколою Черкасовим, Сталін, мабуть, виправдовував себе: «Иван Грозный был очень жестоким. Показывать, что он был жестоким, можно. Но нужно показать, почему нужно быть жестоким. Одна из ошибок Ивана Грозного в том, что он недорезал пять крупных феодальных семейств. Если он эти пять семейств уничтожил бы, то вообще не было бы Смутного времени. А Иван Грозный кого-нибудь казнил и потом долго каялся и молился. Бог ему в этом деле мешал. Нужно было быть еще решительнее»[1247].

Бог явно не завадив Сталіну бути рішучішим, ніж Іван Грозний.

Розділ 7 ВІЙНА

Гітлер вважав Донбас із його покладами корисних копалин важливим стратегічним реґіоном, необхідним йому для війни. Окупація Донбасу в 1941–1942 рр., що запанувала після жорстокого радянського терору, своїми звірствами не поступалася йому. А коли німці відступили, радянська влада знову взялася до терору. Проте для тих, хто жив на окупованій території, війна запропонувала нові політичні альтернативи. Крім комуністичної (радянської) та нацистської (німецької) ідеологій, на політичній сцені Донбасу з’явилася ще й третя альтернатива — український націоналізм. Однак Донбас не приймав її беззастережно. Деякі націоналісти, послані гуртувати Донбас і прихиляти його до національної справи, самі ставали прихильниками концепції демократичної держави. Щоправда, під час війни, коли не могло бути й мови про нейтралітет, усі політичні альтернативи були небезпечними.

Привид війни

Безславний радянсько-німецький договір був шлюбом із розрахунку. У серпні 1939 р. в Кремлі після підписання пакту Молотова-Рібентропа Сталін виголосив тост за Кагановича, тодішнього народного комісара транспорту. Як і Сталін, Йоахим фон Рібентроп також підійшов до Кагановича і цокнувся з ним... Єврей Каганович, звісно, втішався цією витівкою. Після бенкету Сталін сказав Кагановичу: «Треба виграти час»[1248].