Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

«Я вам сейчас приведу пример, сколько у нас сейчас есть троцкистов: Сахронов, Зоз, Борщов, Лагерь, Ольховский, Куроедов Иван, Передерников Андрей, Ткачев, Копытин, Стасикевич, Энтин, Жаркий, Ветков, Бурьян, Селезнев, Зубрицкий, Орлик, Зелекман, Максименко, Пыслинко, Онищенко и очень много, я знаю, но их не забирают и не сажают, п. ч. они нужны, чтобы съедали старых верных большевиков. Я писал Петровскому, но результата нет. А тех, что посажали и поссылали напрасно, семьи их поразоряли и обнищали. Разве это допустимо? Значит, пусть безвинные страдают, а предатели наши расхаживают. Почему вы не пошлете сюда человека, чтобы здесь действительно раскрыть гнездо? В горсовете ОСО работал Ярошенко и работу наладил, а теперь в горсовете ОСО бардак завели и развал и ничего. Это допустимо? А кто работал честно, то поверили предателям и все равно их сослали. Это не вредительство? Почему не заглянуть, что здесь творят вредители? Земля стонет, что посажали верных вояк, а наши предатели расхаживают. Почему это так? Надо разбираться, а у нас не разбирают, п.ч. и в областном суде есть, наверное, изменники. И нет никому дела. Мы, рабочие, просим, чтобы здесь открыть заразу эту и искоренить, а напрасно наши рабочие, что воевали, пусть не страдают. Это все мерзавец-троцкист Копытин пусть ответит и выдаст своих троцкистов, ему нет места у нас в рабочей республике. Разве мы, большевики, за то воевали, чтобы нас сейчас сажали, а враги расхаживали»[1227].

Досить імовірно, що Копитін й інші корумповані чиновники, енкаведист Шелюченко та судді згодом були репресовані, проте інформації про їхні долі немає. Хоч би що означало слово «троцькіст» у свідомості Петрова та тих, хто підписував з ним листа, воно майже збігалося з термінами «ворог» і «зрадник». Стару концепцію «класового ворога» ще використовували, але вже не так часто, як раніше. Образ ворога став класово нейтральним і демонізованим, уже не мав на собі відбитка Марксової спадщини. Не випадково, що «вина» ворога народу поширювалась і на всю його сім’ю, родичів[1228]. Визначення провини за спорідненістю було дуже зручним інструментом, що давав змогу брати заручниками членів сім’ї, якщо ворог відмовлявся капітулювати. Але й капітуляція звинуваченого вкрай рідко щадила його родичів.

За секретними даними НКВС, 1934 р. віддано під суд за «контрреволюційну діяльність» 78 999 осіб. Ця кількість 1935 р. швидко зросла до 267 076 чол., 1936 р. зросла, але вже повільніше, до 274 670 чол., а 1937 р. знову підскочила аж до 790 665 чол., 1938 р. зменшилася до 554 258 чол., 1939 р. ще впала до 63 889 чол. Кількість смертних вироків у ці роки була такою[1229]:

1934 р. — 2 056;

1935 р. — 1 229;

1936 р. — 1 118;

1937 р. — 353 074;

1938 р. — 328 618;

1939 р. — 2 552.