Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

На загальній атмосфері суспільства великою мірою позначалася загроза війни. В червні 1938 р. Л. М. Каганович, виступаючи на партійній конференції в Донбасі, сказав, що в цьому реґіоні багато куркулів, ворогів і шпигунів. Якби їх не знищували, «мы бы наверняка уже войну имели бы». Сталін, партія і НКВС винищували ворогів, не боячись, що це набере розголосу в світі, відсуваючи, таким чином, війну[1221].

Звісно, заяви Сталіна і його спільників про існування численних ворогів були політично доцільним заходом. Творячи «ворогів народу» зі своїх політичних противників, Сталін знищував їх і політично, і фізично. Але він не був усевидящим, не вмів читати думок своїх, начебто вірних, соратників, що, як підозрював він, в критичний момент могли повстати проти нього. Ось чому йому довелося знищити так багато своїх прихильників. І тут цілком слушна аналогія з інквізицією: «Що жорстокіше переслідували відьом, то більше їх ставало»[1222].

Спогади близьких спільників Сталіна часів великого терору підтверджують цю думку. Каганович, наприклад, вважав, що якби Сталін не помер, він би визнав свої помилки. «Ми винні в тому, що пересолили, гадали, що ворогів більше, ніж їх було насправді». Або: «Все-таки великий терор виправдав себе, бо “п’яті колони” існували, і, якби їх не ліквідували, фашисти перемогли б Радянський Союз»[1223]. Майже в такому самому тоні Молотов переконував, що «Сталін перестраховувався». Не було прямих доказів, наприклад, що Тухачевський — німецький аґент, але він був «небезпечним», і «я не певен, що у важку хвилину він повністю залишився б на нашому боці». Молотов вважав, що докази не такі вже й важливі, бо «нема диму без вогню». Молотов виправдовував і себе, і Сталіна: «Хай злетить зайва голова, але не буде сумнівів під час війни і після війни». Терор тоді був необхідним і неминучим... «його неможливо було провести без помилок»[1224].

Як і 1917 р., коли термін «буржуй» став усеохопним, у часи великого терору його місце посіли терміни «ворог», «ворог народу», «німецький (польський, японський) шпигун», «зрадник». Маніпуляція свідомістю завжди становила невіддільну частину політики, і, як і 1917 р., цими небезпечними термінами маніпулювало керівництво. Проте люди думали по-своєму і по-своєму їх розуміли. Коли Донбасом пішли чутки, буцімто Молотова й Кагановича заарештовано, повсюдно заходилися знімати зі стін портрети «ворогів»[1225]. Всеохопність образу «ворога» спричинила ситуацію, за якої полювання на нього стало ризикованим і хаотичним. Дехто просто не міг повірити, що все це насправді відбувається. В Москві робітниця текстильної фабрики О. І. Нікітіна, член партії зі стажем, відкрито виступила на фабричних зборах у червні 1937 р.: «Кажете, всі зрадники. Невже Ленін зовсім не мав очей, не бачив людей, які жили навколо нього». Нікітіну ув’язнили на десять років[1226].

Добре ілюструє народне сприйняття образу ворога лист робітника Петрова, написаний в Артемівську 25 травня 1937 р. (його підписали ще чотирнадцять чоловік) і адресований (номінальному) главі держави М. І. Калініну: