Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

У такій важливій операції чаїлася внутрішня небезпека. Наприклад, у таємній службі дехто опирався кампанії масового терору. Тому Сталін усунув Ягоду, а згодом звелів його розстріляти. На пленумі ЦК в лютому — березні 1937 р. були обговорені такі доповіді: «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японо-німецько-троцькістських аґентів у НКВС», «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японсько-німецько-троцькістських аґентів у народних комісаріатах важкої промисловості та шляхів сполучення»[1210]. Наприкінці 1930-х років понад двадцять три тисячі службовців НКВС були репресовані за опозицію терору[1211]. Звісно, як і під час великого перелому (прискореної індустріалізації та масової колективізації), Сталін, щоб утриматися при владі і забезпечити втілення в життя своєї політичної лінії, віддавав перевагу надмірностям, а не поміркованості. Як і 1930 р., коли перелом уже відбувся, в разі невдачі він міг би перекласти відповідальність на інших.

Таким чином, багато вірних енкаведистів, які доклали стільки зусиль, тероризуючи країну, самі стали жертвами сталінського терору. Ось як зникали керівники українського НКВС: Балицького заарештовано в липні 1937 р. і розстріляно в листопаді[1212]; Леплевського заарештовано у квітні 1938 р. і розстріляно в липні[1213]; Успенський, боячись арешту, безслідно зник у жовтні 1938 р., однак згодом, 1941 р. його таки зловлено і розстріляно разом з дружиною[1214]. У Донбасі багатьох працівників НКВС, починаючи з Іванова й Соколинського, репресовано як польських і німецьких шпигунів[1215]. У листопаді 1938 р. Сталін усунув Єжова, і в лютому 1940 р. його розстріляли як шпигуна. Тоді (цитуючи відомого проектувальника у радянській авіації — Яковлева) Сталін сказав:

«Ежов мерзавец! Разложившийся человек... Звонишь к нему в наркомат — говорят: уехал в ЦК. Звонишь в ЦК — говорят: уехал на работу. Посылаешь к нему на дом — оказывается, лежит на кровати мертвецки пьяный. Многих невинных погубил. Мы его за это расстреляли»[1216].

Проте, за свідченням Дмитра Волкогонова, 12 грудня 1938 р., вже усунувши Єжова, Сталін з Молотовим підписали ще один наказ про розстріл 3167 осіб[1217].

Був ще один важливий фактор, що призвів до поразки терору. В певному аспекті це був «самопораженський» механізм диктаторства. В тридцятих роках усі форми вияву політичної свідомості, крім офіційної, були загнані в підпілля. Сталінська брутальна політика прискореної індустріалізації та масової колективізації відлякувала більшу частину населення. Але терор проти ворогів усе-таки мав прихильників серед певних груп людності. Проте катастрофа голодомору спонукала Сталіна запідозрювати не лише мільйони розкуркулених та інших невдоволених, а навіть найближчих сподвижників. Оскільки способів перевірки настроїв народу (наприклад, голосування, вільні вибори) не було, то й визначити справжню силу ворожих елементів було важко. Ось чому Сталін, Вишинський та інші вважали, що прихованих ворогів чимало і що їх стає все важче виявляти серед зовні лояльного населення.

Ця проблема гостра і для істориків. Немає «об’єктивної інформації», яка б містила свідчення про настрої населення. Вивчення справ репресованих переконує, що переважна більшість антирадянських і антисталінських висловлювань і жартів була витворена в надрах НКВС або ж силою вибита зі «свідків»[1218]. Слідчі нахвалялися, що вони викрили так багато контрреволюційних організацій «тільки завдяки копіткій роботі із заарештованими», хоча «я не мав ані найменших даних» [про існування цих груп][1219]. Це справді так, бо населення не могло вільно висловлюватися: режим не терпів навіть натяку на нелояльність.

Проте не тільки Сталін і його кліка помічали озлобленість серед населення. Американець Джон Скот у 1930-х рр. кілька років працював у Магнітогорську (на гігантському металургійному заводі на Уралі) разом із розкуркуленими та іншими репресованими. Добре проінструктований американським посольством у Москві, Скот 1938 р. писав конфіденційні рапорти до Державного департаменту США. В одному з них (у 1938 р.) Скот розповідав: «Я бачив одного разу, як селянин вдарив ломом по генератору і, посміхаючись, добровільно здався озброєній охороні». Скот подумав: «У разі війни, інтервенції чи внутрішнього повстання може постати гостра проблема з куркулями. Якщо ж ніякої кризової ситуації в найближчі десять років не виникне, я думаю, що ця група асимілюється з основною масою людності, бо старі вже помруть, а молоді значною мірою позбудуться почуття озлобленості й нижчості»; «нині їх [спеціалістів] тероризують, але за кризової ситуації вони можуть стати загрозою для диктатури»[1220].