Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Багато комуністів, як і безпартійних, вирішили залишитися в Донбасі чи просто не змогли виїхати з різних причин. Тих комуністів, кого не вбили одразу, німці змусили реєструватися. Тих, хто цього не робили, дарма, українці чи росіяни, розстрілювали[1332]. В Краснодоні у серпні 1942 р., невдовзі після початку окупації, тридцятьох шахтарів-комуністів поховали живцем за те, що не з’явилися на реєстрацію[1333]. Декого як «зрадників» знищували радянські партизани (які часто були винищувальними загонами НКВС)[1334]. Ускладнює дослідження те, що серед німецької поліції була певна кількість аґентів НКВС, спеціально засланих для знищення членів компартії та інших людей, яких вважали зрадниками[1335]. Досі не з’ясовано, скільки їх залишалося в окупації. На Ворошиловградщині 1940 р. було 46 222 членів та кандидатів у члени партії. 1944 р., після визволення області, їх залишилося всього 11 140. Із них 7365 перебували в німецькій окупації, хоча лише 3457 зареєструвалися в поліції та ґестапо[1336]. П’ятдесятирічний К. Ф. Черниченко, член партії з 1932 р., був одним із тих, хто зробив це, тому що, за його словами, хотів «змити грязюку і зняти із себе звання члена партії», він вірив, що «радянська влада більше ніколи не існуватиме. У німців сильна техніка, а в Червоній армії голі червоноармійці без техніки»[1337]. Іншим комуністам вдалося переховатися. Дехто спалювали партквитки[1338].

Євреїв і циган на Донбасі, як і повсюди, згідно з нацистською ідеологією, піддавали масовому знищенню. Багато євреїв не схотіли евакуюватися чи не змогли цього зробити. Радянський уряд не повідомив їх про систематичне винищення, яке відбувалося в інших реґіонах України та на решті окупованих територій[1339]. Населенню також не повідомляли, де проходить лінія фронту. Колишній мешканець Донбасу згадував: «У самому центрі цього шторму ми навіть не знали, де фронт!»[1340] Коли прийшли німецькі війська, населення було безпорадним.

Окупанти змусили всіх євреїв носити розпізнавальний знак — зірку Давида. Скоро почалися масові страти євреїв. Ці злочини німці чинили з явною й прихованою допомогою місцевих жителів, росіян та українців, партійних і безпартійних[1341]. У жовтні 1941 р. вісім (за деякими підрахунками — дев’ять) тисяч євреїв у Маріуполі отримали наказ зібратися для відправлення до Палестини, але замість цього їх розстріляли[1342]. Ця операція в Маріуполі була майже точним повторенням знищення євреїв у Києві, в Бабиному яру. Capa Глейх, якій якимось дивом удалося вижити у кривавій бійні, залишила в своєму щоденнику такий запис від 20 жовтня: